Серафима

Саме Юркевич намагався щось довiдатися про Серафиму, але, як не дивно, нiчого не знайшов. Зовсiм. А Юркевич не був анi мiстиком, анi людиною легковiрною - вiн узагалi не вiрив нi в що, окрiм грошей i успiху, i був чистої води гедонiстом. Проте, вiн вiрив у абсурд, який панує в цiй країнi. А отже був певен, що з абсурду цього можна скористатися. Як людина старої формацiї, вiн не вiрив у комп'ютери, чиї нутрощi берегли незчисленнi досьє, у яких заплуталися не дуже грамотнi правоохоронцi. I до того ж, йому подобалася нова дружина боса. А тому вiн надто глибоко не копав, не давав хабарiв для облiзлих ментiвських сявок, розумiючи, що це кодло за добрi грошi пiдведе пiд монастир рiдну матiр. Але сьогоднi Хруст йому сказав, що треба перевiрити. У нього є пiдозри. Як лiкар, вiн i так все перевiрив, але нiчого не знайшов. Юркевич найняв купу спецiалiстiв, але у його очах вони не були розумнiшими за дерев'яну довбню. Тому вiн i вирiшив поговорити з Серафимою: невiгласкою, якiй бракує виховання, але скромностi й розуму - не позичати. Юркевич вирiшив так. I хто бiльше помилявся?

У її очах тремтить ртуть. Юркевич клацнув зубами. Вона зайшла, i Юркевич її не впiзнав, вiрнiше, вона пройшлася пряма, як стрiла, i занавiски, i жалюзi, i серветки здавалося заворушилися, як живi тварини. Пiзнiше вiн зiзнався собi, а може i переконав, що пiшов снiг. На початку квiтня це не дивовижа. Вона йшла, ось в чому справа, вона йшла й сухо вiталася з усiма знайомими, чисто тобi вишукана мажорка iз ртутною поливою в очах. Вони привiталися. Вiн устав, вона - ледь схилила голову i простягнула руку для поцiлунку. Хвилин п'ятнадцять вони пили мiнеральну воду. Потiм Юркевич склав руки, усмiхнувся приязно й вiдверто. Вона подивилася на нього ось так, трохи на бiк схиливши голову i каштановий локон ударився об щоку, i смачнi, красивi її губи витягнулися в усмiшку, ледь вiдкривши бiлий разок зубiв. Очi свiтилися, дивилися прямо. Це затягнута пауза, натягнута, з невимушеним жiночим кокетством, i напiвсвiдомо Юркевич намагається вiдшукати в тих очах приреченiсть свiту, що ним управляються такi люди. Нi, вона сидiла - анi уперта, анi нагла: вiн знав про її походеньки з Лєрою i подумки намагався склеїти двох цих рiзних iстот до купи. I нарештi сказав:

- У нас проблеми, панi Серафимо.

- Можна простiше, - вона подалася до нього з незапаленою сигаретою, i вiн креснув запальничкою.

- Сонечко, у нас проблеми. Юридичнi. Якщо заповiт i всi дарчi не буде оформлено за мiсяць, то… - Юркевич пiдняв руки i показав долонi.

- Що ви маєте на увазi? - непiдробна тривога в очах. Про що чи про кого вона думає - у Юркевича несподiвано аж скрутило кишки.

- Перше, Хруст не протягне i двох тижнiв. Про Швейцарiю i балачки не може бути. Ваш чоловiк просто не долетить туди. Друге: вiн заявив, що його хтось отруїв, - Юркевич зробив паузу.

- Так? А ви як гадаєте? - вона й далi курила сигарету з неприхованим виразом суму на обличчi, i зараз її трохи запалi щоки взагалi висвiчували гострi вилицi.

- Нi. То дурниця. Насторожує одне: стан погiршився надто швидко. Токсикологи теж нiчого не знайшли. Але вiн уперто говорить… Хоча…

Усе можливо. А тому я зателефонував в одне приморське мiстечко. Там живе мiй давнiй приятель. Це генiй токсикологiї, - Юркевич подав знак офiцiанту.

- Я думаю, ви правильно вчинили. А чим вiн може зарадити? Викрити злочинця чи допомогти Микитi? Абсурд якийсь. Йому треба лiкуватися…

- Серафимо, вам i менi зараз треба потурбуватися про власне життя, - Юркевич закурив сигару об запаленого офiцiантом сiрника. - «Ну i писок, йому саме сутенером дешевим працювати», - промайнуло в нього в головi.

- Викликали токсиколога. Добре. А…

- I останнє, я останнiх сiм рокiв веду всi папери з нерухомостi, - сказав Юркевич i пустив вгору синiй струмiнь диму. Серафима усмiхнулася.

- Добре. Тодi за вами справа. Я жiнка i нiчого не розумiюся на таких справах.

- Ви розумна жiнка. I, головне, без цих… коникiв. Гадаю, нам треба поспiшати. А то, не дай Бог, хтось виявиться швидшим за нас.

З «Конкорду» вони виходили пiд руку. Падав снiг, м'який i нiжний. Серафима простягнула долоню i впiймала снiжинку. Кожен сiв у своє авто, i вони роз'їхалися.

22

Анi Юркевич, анi навiть найближча подруга Серафими не знали, що вона була з мiсяць, як вдруге, за пiдробленим паспортом, вийшла замiж. Пiсля гучного весiлля її чоловiк, п'ятдесятидворiчний гiпертонiк, архiтектор, несподiвано помер. Молода безутiшна вдова продала чотирикiмнатну квартиру, i зникла в невiдомому напрямку. Нiхто нiчого не запiдозрив. Рiвно два тижнi Серафими не було в домi Хруста. Тут теж нiчого не запiдозрили. Фарт їй йшов скажений, наче весь свiт повернувся до дiвчини обличчям i оскалив усмiшку, щоправда гнилозубу. Яка рiзниця? Аби усмiшка була, ха, щирою.