Що знає вітер

Ми залишили човен на березі; весло лежало в піску, а озеро — позаду нас. Томас був ошелешений, але не боявся. Валізу він ніс в одній руці, а картуза знову насунув на голову. Я сумнівалася, що Томас сильно зміниться, хай у якому десятилітті житиме. Він терпляче чекав одинадцять років, два місяці та двадцять шість днів. Боявся, що я зникну, що йому доведеться шукати мене в незнаному світі й за океаном. Він очікував, що знайде досить дорослого сина чи доньку — якщо взагалі нас знайде. А що, як час віднесе його туди, куди він не хоче, і він усе втратить? Легенда про Нів та Ойшіна повторювалася.

Та все ж він прийшов.