Шлюбні ігрища жаб

Гога заснув, ледь торкнувшись головою подушки. В цьому житті його мало що хвилювало і турбувало. Якщо мати не погодиться прогнати Федора Павловича, побачивши купу грошей, він сам піде звідси. Гроші є — проблем нема. Все дуже просто.

Василь теж засинав зі спокійною совістю. Забрати гроші в злочинців — обов’язок будь-якої порядної людини. І в першу чергу — міліціонера. З дружиною проблем не буде — її більше хвилює, скільки грошей, ніж те, звідки вони. Якщо щось там таке — вона зрозуміє, баба не дурна. Невже вони не знайдуть, як витратити п’ятдесят тисяч?

Олег Баскін цієї ночі спати не лягав. Він сидів біля прочиненого вікна і смалив цигарку за цигаркою. Олег прекрасно уявляв собі, що почнеться, якщо завтрашня операція завершиться успіхом. Він усвідомлював, що зникнути відразу ж — це все одно що самому написати зізнання. Але знав він і те, що вирахувати, звідки пішла інформація, не складе особливих труднощів. Багато часу це теж не займе. Отож можна просто не встигнути зникнути. Взяти цей мільйон — справа в принципі не складна. Ніхто не чекає нападу. Операція трошки ускладнена, можна було просто поїхати за кур’єрами і напасти, вибравши слушну хвилину, але хлопчаки — не професіонали, кур’єри ж будуть вкрай обережними і надзвичайно уважними, дилетантського «хвоста» одразу помітять, тому хай їдуть спокійно… Складніше відвести від себе підозру в ситуації, коли інших кандидатів у підозрювані немає і не передбачається.

Олег тяжко зітхнув і запалив нову сигарету.

Світало…

Гаманець або життя!

— Жарко сьогодні буде, — сказав Вася, позіхаючи й потягуючись. — Чув, я завжди дивувався, як це у вас у ватяних халатах всі ходять, коли паливо таке, що здуріти можна?

Басмач вороже зиркнув на добродушного сержанта, хотів лайнутися, але промовчав і оглянув місцевість.

— Чув, а правда, що у вас там на кожному кроці гадюки? Кобри всякі, потім ці, як їх, чорт… Словом, гидота різна?

— Правда, — серйозно відповів Басмач. — Тому в нас усі й ходять у халатах. Через халат змія не вкусить. І взагалі, халат цей відлякує зміюк. Запах особливий у нього. І колір.

— Так спечешся ж, як картопля!

— Від зміїного яду швидше помреш.

Василь почухав потилицю і гмикнув.

— Да-а… Ну його в задницю, таке життя… Я б не витримав, чесно кажу. І зміюк боюся, і спеку не переношу…

Басмач про себе обізвав сержанта ідіотом і рушив до посадки. Місце для себе він уже вибрав, вони зі Стасом і Гогою сюди два дні тому приїжджали. Вмостившись у густій траві за сосною, гукнув:

— Видно мене?

— Нє-е-е! — відгукнувся Василь.

— А так? — Басмач ледь підвівся, обпершись на зігнуті в ліктях руки.

— Норма-ально!

Гога мовчки сидів у затінку машини й палив. Він знав, що високе жито сховає його надійно.

Басмач лишив автомат під деревом і підійшов до Василя.

— Звідси місцевість добре прострілюється. І цілитися зручно.

Вася кивнув.

— Ти — теж чудова мішень. У тебе я вже точно не промахнуся.

— Це ти до чого? — Від спокійного тону Басмача по тілу Василя пробігли мурашки.

— Якщо я побачу, що ти, лягавий, не наша людина… Якщо в мене будуть хоча б маленькі сумніви… Ти зрозумів, ля-га-вий?

Василь безпорадно глипнув на Гогу. Той не звертав на їхню розмову жодної уваги.

— Я бачу, ти зрозумів. Я не промахнуся, — повторив Басмач і раптом посміхнувся. Все ж таки мента налякати вдалося…

Василь приречено зітхнув, демонстративно відвернувся і розстебнув ще два гудзики на форменій сорочці.

День обіцяв бути спекотним…

— Шевель! Вони вже тут!

Мембрана трубки тремтіла від важкого дихання Олега.

— Ти не помиляєшся? — від хвилювання голос Шевеля зрадницьки здригнувся.

— Виключено! Вони, немає сумнівів!

— Скільки їх?

Шевель уявив, як Олегові очі прилипли до окулярів бінокля.

— Четверо, разом з водієм… Машина — кремова «дев’ятка», приготуйся, я продиктую номер… Тачка якраз стоїть зручно, мені в бінокль прекрасно видно…

Олег швидко продиктував номер і кинув трубку.

Шевель витер спітніле чоло і подивився на годинник.

Була половина одинадцятої.

Петруня першим помітив машину Шевеля. Він відкинув цигарку і уривчасто наказав приятелеві:

— Хутчіш заводь!

Шевель хвацько загальмував поряд з ними, вискочив з машини і тицьнув Петруні клаптик паперу, на якому квапливо, але розбірливо записав номер.

— Кремова «дев’ятка»… Це — номер… Уважні будьте… Дійте!

Стара, але досить жвава «трійка» гайнула вперед. Шевель подивився на годинник, витер об джинси спітнілі долоні, відчинив багажник своєї машини, дістав саме для цього випадку зроблений короткий буксирний тросик. Тепер треба надійно закріпити кермо «шістки», спеціальний пристрій уже готовий. Потім тросиком зчепити машини так, щоб зняти його можна було за секунду, легко й швидко.

Він розумів, що треба поспішати, але працював не похапцем, а розмірено — так більше шансів встигнути все вчасно. Закріпивши кермо і трос, Шевель зиркнув на годинник і спохмурнів. Потім видобув з багажника повну каністру і полив бензином салон «шістки», порожню каністру жбурнув на мокре заднє сидіння, ляснув дверцятами, закривши їх, і стрибнув за кермо своєї машини. Поїхали!