Шлюбні ігрища жаб

— Непогані… Навіть даішник справжній…

— Де ти його відкопав? Обережніше треба, Гено…

— Спокуха, братан! Мій бізнес — машини, а це означає, що в мене мусять бути свої люди в державтоінспекції. Хлопець не підведе. Після армії йому або рідний колгосп світив, або праця в ДАІ. Прописка, правда, лімітна, але квартиру обіцяють в найближчому обозримому майбутньому. Люди звідти тікають, Олежко. І взагалі з ментури люди тікають…

— Ніяк усі не втечуть, — буркнув Олег. — Дивись, Генко, на твою відповідальність…

— Гаразд, на мою… Зброю привіз?

— На задньому сидінні сумка. Як домовилися — автомат і два «Макарови». З набоями складніше… Два магазини та по дві обойми. Все що зміг, так що ощадьте…

— Вистачить. До стрілянини, думаю, не дійде. Зброю діставав через надійні канали? Ніхто підозрами не перейметься?

— Гарантую! Тепер ось що… За грошима приїдуть через п’ять днів. За два дні до того я скажу батькові, що їду у справах до Києва. Насправді ж я знайшов непогану квартирку в будинку навпроти. Звідти чудово видно наш під’їзд. Кур’єрів я вичислю одразу.

— А як ми будемо зв’язуватися один з одним?

— Щось придумаємо. Час є.

Вони заїхали далеко в ліс, на невеличку затишну галявину. Басмач кинув на траву сумку зі зброєю, роззирнувся.

— Непогане місце для тиру, — зауважив Стас.

— Так, — погодився Басмач. — Не будемо даремно час витрачати.

Він не приховував свого падкого бажання постріляти.

— Чому сидимо, мужики? — крикнув Стас Гозі й Петруні, які не квапилися вилазити з машини на свіже повітря. — Кінцева! Витряхуйтесь!

Гога мовчки вийняв своє тіло із салону, з хрускотом потягнувся і запитально глянув на Басмача.

— Покажи цяцьку, — кожне прохання Басмача звучало як наказ.

Гога спокійно задер футболку і витяг з-за пояса чудово вичищений наган. Басмач підкинув його на руці, прицілився напереваги, поцокав язиком.

— Вєщь! Де взяв?

— Знайшов, — коротко відповів Гога.

— Ну-ну…

Басмач перевірив барабан — всі шість набоїв акуратно сиділи у гніздах.

— Тобі, я бачу, не тільки розмовляти ліньки… Запасні маслюки є?

Гога кивнув, забрав у Басмача револьвер і вийшов на середину галявини. З цього місця до великої, розлогої липи було близько п’ятдесяти метрів.

Басмач тицьнув Петруні «Макарова», сам видобув із сумки автомата, хвацько клацнувши, під’єднав магазин і взяв зброю на ремінь.

Стас вже стояв біля Гоги. Обидва цілилися у стовбур липи.

— Стріляємо по моїй команді! — звелів Басмач. — Раз… Два… Вогонь!

Перші два постріли злилися в один, потім заляскотіли врізнобій. Кожен зробив по три постріли — економили набої. Скінчивши стріляти, Гога сховав нагана за пояс і неквапно рушив до мішені. Стас та інші посунули за ним.

У стовбурі липи сиділо чотири кулі.

— Слабенько, пацани, — резюмував Басмач. — Кучності немає. Рука в тебе, Стасику, ходить в різні боки…

— «Макаров» — паршива зброя…

— Дивись, юначе!

Басмач відбіг на висхідну. Ремінь автомата змією ковзнув з плеча. Смаглява рука, що стискала пістолет, піднялася паралельно землі.

Хлопці ледь встигли відскочити подалі від липи. П’ять куль, одна за одною, вп’ялися майже поряд. Басмач самозакохано зігнув руку в лікті і дмухнув у дуло, як ковбой у старих вестернах.

— Що заважає поганому танцюристу, Стасику? Не знаєш?

— Не викаблучуйся, снайпер!

— Давай ще раз!

— Слухай, ми ж, у принципі, стріляти не збираємося! Це гармидер…

— Ти думаєш, більше ніколи в житті тобі це не знадобиться, еге? Йди сюди, кажу! Стріляти будеш!

Стас став біля Басмача й націлився. Гога і Петруня вмостилися поруч на траві.

— Руку напружуєш… Зігни, розслаб… — команди лунали рвучко. — Врахуй — дерево стоїть, ворог не буде чекати, він теж стрілятиме… Цілься під обріз… Руку розслаб, кажу! Так… Вогонь!

Рука все ж таки здригнулася, і куля пішла праворуч, зрізавши тріску з краю стовбура.

— Гей, Стасе, я поставив на тебе долара! — вигукнув Петруня.

Стас стрельнув ще двічі. Цього разу вдаліше — кулі лягли недалеко одна від одної.

— Нормально. Давай ти, — кивнув Басмач Петруні.

Той знехотя підвівся і взяв пістолета.

Стріляв Петруня погано. Зброї він боявся, рука ходила ходором, у стовбур не влучила жодна із шести куль.

— Важкий випадок, — посміхнувся Басмач. — У нас, у Фергані, такі довго не жили. Або ти — або тебе. Закон такий. Я б тебе в діло не брав.

— Ага! Думаєш, мені хочеться з чуркою бабки ділити?

Посмішка сповзла з обличчя Басмача. Очі зіщулилися до тоненьких щілинок. Слово «чурка» виводило його з рівноваги. А тут його так називав кожен. Якщо не в очі, так поза очі.

Він рвучко нахилився — і автомат пурхнув йому до рук. Оглушливо голосно клацнув затвор.

— Повтори, шакал, що ти сказав!

Петруня, зробивши велетенський стрибок, відскочив назад і витягнув руку з пістолетом.

— Не рипайся, козел! З двох метрів і їжак вцілить!

Стас, який не чекав такої різкої зміни подій, безпорадно замахав руками. Гога спокійно підвівся із землі і так само спокійно, немовби робив це щодня, став між хижим дулом автомата і тупим пістолетним рильцем.

— Йди геть! — волав Басмач, але Гога легко відсторонив дуло від своїх грудей і похитав головою.