Шлюбні ігрища жаб

— Облом же мокнути! Гаразд, дякую, братан, виручив! — він потиснув Олегові руку і взявся за ручку, щоб відчинити дверцята. — Буду потрібен… ну, всяке буває… зайдеш у «Спорттовари», спитаєш Славка, скажеш йому, хто ти, а він вже підкаже, де мене знайти.

— Навіщо ти мені потрібен? — здивування Олега було щирим.

— Не загадуй наперед. Раптом щось…

Шевель стенув плечима і вийшов під дощ.

Початок

— Я ж казав, що ми ще зустрінемось!

— Гаразд, пророк Нострадамус, завалюй!

Шевель потиснув Олегу руку і пройшов до кімнати.

— Ух ти! Не слабо! Ти тут сам живеш?

— Сам-один. Ночую, правда, не завжди в самоті, але поки що серйозних претендентів на цю житлоплощу нема. Так що, в принципі, хата моя. Мене вона влаштовує.

— Ха, мене б теж дещо подібне цілком задовольнило! Давай музон послухаємо! — Шевель передивився касети, вибрав одну і вставив у магнітофон.

— Любиш «Депеш мод»? — байдуже спитав Олег.

— Так… Нічого, слухати можна…

Вмостившись у фотелі. Шевель почав притупувати в такт музиці.

— Звук прикрути, — попросив Олег. — Розмова є.

— Я так і зрозумів. Якби просто музику послухати, то ти про мене б не згадав.

Він притишив звук. Олег видобув з серванта пляшку «Посольської» і дві чарки.

— Ого! А розмова серйозною буде! — присвиснув Шевель.

На столі поряд з пляшкою з’явилася тарілка з ковбасою та сиром, з кухні Олег приніс баночку маринованих огірків. Поки він носив закуску. Шевель відкоркував пляшку і налив по першій.

— За що хоч п’ємо?

— По-перше, за зустріч, — Олег вмостився навпроти Гени на ослінчику. — Ми все ж таки в одній школі вчилися, і думаю, що треба якось купи триматися в цьому світі.

— Золоті слова, братан! Зараз всім треба купи триматися!

Випили. Шевель виловив огірок з банки і смачно захрумкав.

— Чим зараз займаєшся? — спитав Олег.

— Яка тобі різниця? Знайти мене тепер складно, а скоро взагалі Геннадій Петрович Шевель стане бібліографічною рідкістю. Один хлопець зробить мені новий серпастий і молоткастий — і тільки мене тут і бачили! Зараз літо, всіх на сонечко тягне… Погуляю поки, а до холодів видно буде…

— Заздрю тобі білою заздрістю…

— Вчишся?

— В університеті, Київському.

— Ким будеш?

— А не злякаєшся?

— Юристом, мабуть? О, точно, по пиці бачу — вгадав! Все правильно — твоєму старому без сина-юриста не обійтись. Все логічно.

Олег підсунув собі попільничку, запропонував Шевелю цигарку. Запалили.

— Моя майбутня професія тут ні до чого, — сказав Баскін після паузи. — Поговоримо краще про твоє майбутнє. Найближче.

— Не зрозумів… мені щось загрожує? Сьогодні ввечері мене цюкнуть сокирою з-за рогу? І ти випадково про це дізнався?

— Не блазнюй, о’кей? Розмова серйозна… Отже, ти погуляти зібрався?

— Не те щоб зовсім, але й гуляти теж буду. Коли одні будні — це нудно, а коли самі лише свята — теж не слава Богу. Буду якось грамотно все суміщати.

— Для цього потрібні гроші, згоден?

— Гроші завжди потрібні, і в будні, і в свята. Ти хочеш дати мені грошей, — це було не питання — Шевель говорив упевнено.

— Ні. Ти сам їх візьмеш. Я тільки скажу, де, коли і як…

— Ага! — Шевель подивився на недопалок, потім повільно роздушив його в попільничці і підвів очі на Олега. — Є самотній дідусь, який не шанує радянських гасел і не зберігає гроші в ощадній касі, а тримає їх за іконою в панчосі. Треба легенько цюкнути його по тім’ячку тупим предметом, взяти панчоху, а заодно позбирати в мішок всяке антикварне сміття. Ти вирішив, що я зможу це зробити. — Він з шумом відсунув від себе банку з огірками, скло дзенькнуло об попільничку. — Ти помилився.

— Заспокойся. Нема ніякого дідуся. І цюкати нікого не треба…

— Вже легше… Розумієш, я роблю бабки на машинах. Я краду їх і продаю тим, хто платить добрі гроші і не лізе з питаннями. В мене є своя невеличка клієнтура. Більше нічого я робити не вмію. Якщо в тебе є покупець, скажи, чого він хоче і скільки платить. Гроші поділимо за домовленістю…

— Ти даси мені сказати?! — Шевель почав дратувати Олега.

— Валяй! Але мою думку ти вже знаєш.

— Тільки ти слухай уважно і не перебивай. Цю звичку за тобою я вже помітив. — Олег потягнувся за новою цигаркою. — Що ти знаєш про бізнес мого батька?

— Достатньо, аби зрозуміти, що знати про нього слід якомога менше.

— Не роби з нього аж такого мафіозі! Звичайний бізнесмен…

— О’кей, нехай буде звичайний бізнесмен. Далі що?

— Нещодавно він провернув непогану справу. Він хоче вкласти гроші в одну аферу, яка через деякий час принесе офігезний прибуток. Він абсолютно не ризикує втратити гроші — ніколи ще не стріляв навмання, нюх у нього на гарантований прибуток.

— Коротше, класний у тебе татусь! Ближче до справ…

— Поштою, звичайно, таку суму не перекажеш. Через банк не прокрутиш — податки і все таке… Радянське законодавство не спить… Тому по готівку приїдуть кур’єри від його київських партнерів. Повертатися будуть київською трасою. Якщо діяти грамотно, їх можна перехопити. Деталі я вже продумав, потрібна лише твоя згода, щоб говорити далі.

Він замовк. Шевель не поспішав з відповіддю. Тишу, що раптово настала, порушувало неприродно голосне цокання годинника.