Шлюбні ігрища жаб

— Ти ж сам бажав смерті всім хлопцям, Стасику! Вбити їх ти не зміг — не та ти людина. І зараз ти хочеш моєї смерті — тоді цілий мішок грошей буде твоїм.

Коли він говорив довго й хвилювався, його акцент ставав більш помітним. Він присунувся ближче й повів далі:

— Тоді, коли ми всі зібралися, щоб обговорити справу, я вже знав, що, тільки-но мільйон буде в нас, я повбиваю всіх і заберу бабки собі. Тебе я одразу виділив з усіх — ти не дурень, не лох, ти, навпаки, звик бачити лохів навколо себе, і ти думав про те саме, що і я, але вбивати ти, Стасику, не вмієш. Ти — професійний пройдисвіт, ти маєш гроші з того, що дуриш лохів… знаєш їхню психологію… і робиш з цього гроші, хитрість — твоя зброя.

Акцент уже різав Стасове вухо. Посмішка на обличчі Басмача поступово поступалася місцем жорстокій гримасі.

— Спочатку я хотів замочити й тебе, навіть в першу чергу тебе, бо я помітив — помітив, Стасику! — твої недвозначні погляди. Ти міг розкусити мене або розкусив одразу. А потім, — він вилаявся рідною мовою, — все ледь не зірвалося через того шакала, твого друзяку. Скажу чесно — був момент, коли ці хлопці могли нас запросто переграти, бо хоч нас і більше, а вони — професіонали… Спочатку я хотів покласти вас усіх поряд з кур’єрами, але через всі ці проколи я розгубився. А потім, коли всі зібралися, щоб ділити здобич, я зрозумів, що проґавив момент. Якщо кожен заховається зі своєю часткою у свою нору, як скорпіон, то мені довгенько доведеться виколупувати кожного, це займе час, а в моєму становищі зайвий ризик не потрібен.

Басмачу все важче було добирати слова. Від його кострубатих фраз Стаса починало нудити.

— Ти допоміг мені. Ти розколов подвійну гру Шефа і настроїв хлопців проти Олежки. — Басмач проковтнув слину. — Отримати весь мільйон або хоча б більшу його частину хотів кожен з п’ятьох. Тому ніхто особливо не наполягав на якнайшвидшому розподілі грошей: а раптом пощастить і хтось відколеться, як Вася лягавий. Отоді його частка буде поділена між тими, хто був спритнішим, розумнішим, сильнішим… Твоєму Петруні не пощастило, не пощастило й Шефові. Гонитва нам дуже допомагає: я знаю, у такій каші найлегше позбутися небажаної людини. Так і сталося з Гогою. По-перше, ми збили з пантелику тих, хто женеться за нами, по-друге, змусили зупинитися поїзд, тобто виявився небажаний свідок, якого наші друзі спробують уникнути і затримаються самі, ну, і по-третє, мені потрібна половина мільйона, а не його третина.

Він уже підсунувся до Стаса впритул і важко дихав йому в обличчя.

— А може, зараз ти зажадаєш увесь мільйон?

— Я ж сказав — ти допоміг мені. Завжди допомагав своєю мовчазною й хитрою підтримкою. Хитрість і сила, ти і я — хіба погана компанія, Стасику?

— Ти певен цього?

— Так! — очі Басмача збуджено блиснули. — Так! Слухай мене! — він стиснув руку Стаса трохи вище ліктя. — Цей ліс колись скінчиться, ми дістанемося до Києва, звідти — до Москви, а потім — до Ташкента! Грошей нам стане, це — дрібниці! З Ташкента — до Фергани, там у мене багато друзів, є такі, що через кордон гуляють щодня. Контрабандисти, розумієш? І ми звалимо за бугор. Звалимо, розумієш? За долари там все можна! Ну, думай, Стасику! Погоджуйся, ну!

— А якщо… якщо я не піду з тобою? — після паузи спитав Стас. — Якщо я захочу взяти бабки і поїхати до Криму?

— Навіщо тобі Крим? Я пропоную вигідну справу, дурню! Так, мені потрібен мільйон, але й ти мені теж потрібен, а то б я давно відправив тебе за всіма ними!

— Ти ще можеш спробувати зробити це…

— Можу! Запросто можу! Тільки не хочу, Стасику! Чого ти боїшся рвонути зі мною за бугор? Думаєш, нічого не вигорить?

— Вигорить. Але з тобою небезпечно, — зараз Стасові було дуже легко — він говорив Басмачеві все, що думав про нього, так просто, як говорить людина із зашморгом на шиї людині, яка цей зашморг затягує. Він був готовий до сутички на смерть уже тоді, коли Басмач застрелив Гену Шевеля.

— Чому ти не віриш мені, Стасику? З тобою ми наворочаємо такого, що й не снилося нікому! Тримай руку, Стасику! На, тримай!

Його смаглява рука, повернута долонею вгору, була на рівні Стасових грудей.

Якусь хвилину Стас коливався. Він не вірив Басмачеві до кінця, але той факт, що він досі живий, говорив сам за себе.

І Стас, випустивши пістолета на траву, ляснув своєю долонею по міцній розчепіреній п’ятірні…

Басмач заснув, випаливши кілька цигарок, що лишилися від Гоги. Комарі, які легіонами обложували Стаса, на нього чомусь не сідали.

Вони пройшли ще трохи, і їх застали сутінки. Басмач не хотів ночувати в лісі, пропонував йти цілу ніч, не гаючи часу, але Стас переконав його, що вночі з лісу вийти дуже важко. Йому самому не хотілося спати просто неба, але іншого виходу не лишалося. Біля густої ліщини вони абияк спорудили жалюгідну подобу куреня. Вогнище не розпалювали — вогонь міг привернути увагу.