Шлюбні ігрища жаб

Зрозуміло — ані Стаса, ані рюкзака. Валяється тільки його «макаров» без набоїв, трохи далі Басмач угледів свого ножа. Його пістолет під час бійки так і лишався за поясом, потім у розпалі провалився, випав через штанину і тепер лежить під ногами. Басмач нахилився за ним і зойкнув. Схоже, цей шакал зламав йому ребро. Ну, падло, дай лишень до тебе дістатися…

Підібравши свою зброю, Басмач тупо подивився навколо. Він загубив будь-яку орієнтацію і поняття не мав, куди йти, аби наздогнати Стаса. Подумав і рушив прямо. Намагався йти швидко, але боліло ребро, трохи шуміло в довбешці і земля ще погойдувалася під ногами…

Він зрозумів свою помилку, коли угледів попереду людину з автоматом на плечі, трохи далі простував ще один. Басмач вийшов прямісінько на облаву. Він присів за кушами, як заєць, позадкував, рвучко повернувся, але черепна коробка від чергового удару дзвона ледь не розкололася навпіл, в очах на мить потемніло, і Басмач, скрикнувши, впав на землю.

— Ось вони! Стояти! — долетіло до нього.

Не лежати, не чекати їх, ану, вперед! Басмач майже з колишньою спритністю підхопився і, петляючи, побіг. Він біг у той бік, звідки щойно йшов, і пам’ятав про байрак, що був десь неподалік. Байрак прикриє його від переслідувачів.

Так швидко, як хотілося, він бігти не міг. Стас лупив його по голові від душі, не жаліючи, і тепер будь-який різкий рух віддавався ударами в черепній коробці, а в очах постійно миготіло. Басмача підстьобували крики за спиною, він старанно оббігав дерева, і йому здавалося, що він біжить не туди, що рятівного байраку вже не буде…

Ось він! Басмач скотився на дно, черговий раз потурбувавши поламане ребро. Не до нього зараз, чорт забирай! На животі поповз по дну, виповз з іншого боку, став навкарачки. Поки його не видно, треба скористатися цим і зникнути. Заритися в землю. Або злетіти, сховатися в зелені дерев… Хоча б тієї дикої груші, що росте на краю галявини…

Зібравши останні сили, Басмач поповз до груші. Залізти на неї — дрібничка. Закусивши до болю губу, Басмач почав підйом, і, коли переслідувачі з’явилися на галявині, він уже зачаївся у гущавині крони за товстим, шерехуватим стовбуром.

— Він біг сюди, — сказав хлопець у плямистих десантних штанях і тільнику з засуканими рукавами.

У руці його напарника, довготелесого блондина в джинсах і чорній футболці, затріскотів радіопередавач. Він поставив кнопку на «прийом».

— Якого хріна! — протріскотів передавач голосом майора Харченка. — Чому заглохли, Рибак? Ви його знайшли? Прийом!

— Він кудись подівся, шефе! — роздратовано відповів довготелесий. — Біг попереду, потім зник. Ми надибали байрак, з усього видно — по дну повз… і десь тут виринув. Прийом!

— Чому «він»? Він що, один? Прийом!

— Ми бачили одного. Тепер жодного не бачимо. Прийом!

— Де ви знаходитеся? Зорієнтуйтесь по карті. Увага! Всім, хто зараз слухає: працювати тільки на прийом. Ясно всім?

Довготелесий почав орієнтувати шефа по карті. Його напарник нервово барабанив пучками по руків’ю «акаема».

Гілка, до якої приріс Басмач, ледь затріщала. Груша все ж таки стара… Басмач обережно трохи підняв зад, тримаючись руками за стовбур. Відходьте, шакали, відходьте…

Довготелесий скінчив, запхав карту за пасок і кивнув напарникові. Уважно видивляючись перед собою, вони почали віддалятися.

Тільки-но їхні спини зникли за деревами, Басмач полегшено зітхнув і опустився на гілку.

Вона зламалася відразу ж, не хруснувши попереджувально.

Крик і тріск гілок, що ламалися, змусили переслідувачів озирнутися. Не змовляючись, вони рвонули назад.

Басмач лежав на спині, недоладно розкидавши руки й ноги. Голова його лежала на твердому й гострому краю пня — єдиному, що лишився від іншої дички, яка колись теж тут росла.

Він помер одразу. Так акуратно впасти головою на пень з чотириметрової вишини не кожному вдається.

Один і мільйон

Погоні не було, і Стас з бігу перейшов на ходу. Все позаду, — подумав він. Болить скалічена рука, але якщо це все, чим треба пожертвувати, щоб стати власником мільйона, — він згоден терпіти біль. Рука заживе. Врешті-решт, одержати мільйон і аж ніяк не постраждати — неможливо. Так просто не буває. В кіно й книжках мисливці за скарбами проходять усі сім пекельних кіл, перш ніж відкривається чарівна печера Сезам і світло золота вдарить у очі щасливцям.

У нього в рюкзаку не золото, а папірці. Пачки папірців, котрі важать більше, ніж людське життя і хрускіт яких пестить слух краще за будь-яку музику.

Він — мільйонер. Хто завгодно з мільйоном — мільйонер. Стасові хотілося стрибати, верещати від щастя дурним голосом, та не можна: погоні нема, але це ще нічого не означає. Його можуть почути. Наздогнати, відібрати мільйон…

Відібрати? Хрін вам усім! Нате, вдавіться! Стас повернувся і тицьнув прямо перед носом дулю, потім зігнув руку у непристойному жесті. Після цього вияву зневаги до невідомого супротивника неквапом рушив далі.