Шлюбні ігрища жаб

Стас простягнув ліву руку. Басмач реготнув і пересмикнув плечима, струшуючи з них лямки рюкзака, руки він відвів за спину.

Рюкзак ковзнув униз.

У цей момент Стас рвонув правицю з кишені і замахнувся.

Басмач не міг підняти руки, щоб захиститися. Але в нього справді була чудова реакція. Він відсторонив голову — і удар, спрямований точно в лоба, дістався ключиці. Руків’я лише ледь зачепило скроню.

Рюкзак упав на землю. Стас одразу вдарив ще, і цього разу Басмачеві не вдалося ухилитися — дзвони закалатали у нього в голові, він упав, змахнувши руками.

І все ж таки Басмач контролював ситуацію. Носок його ноги тут же зачепив литку супротивника, що стояв майже впритул, друга нога вже била Стаса по коліну, Стас шкереберть впав на землю, втративши несподівано для себе рівновагу, — хотів скочити на ноги, але Басмач, відкотившись трохи вбік, став на рівні першим, вихопив ножа, випустив лезо і стрибнув на Стаса.

Стас тільки ойкнув, коли Басмач усівся йому на живіт. Він хотів знову стукнути Басмача руків’ям пістолета, але ліва рука супротивника намертво притиснула озброєну правицю до землі, а права з ножем вже мчала до Стасових грудей.

Єдине, що він міг зробити, — це поставити між лезом і грудьми свою ліву руку долонею вперед. Ніж уп’явся в долоню, пронизав кисть. У першу секунду болю не було, він прийшов різко, і Стас закричав. Це був крик пораненої тварини, але так кричать звірі, яких рани тільки ще більше розлючують.

Басмач теж рикав щось нечленороздільне, звіряче. Він вирвав ножа з покаліченої долоні ворога, різко замахнувся і знову вдарив.

Стас не лежав спокійно. Тіло його кожним м’язом намагалося скинути з себе тягар. Не так це просто, але й Басмачу важко зберегти рівновагу, і кров з розсіченої шкіри на скроні тече й заливає око, тому просто так різко розсікти Стасові шию не виходить — нержавіюча сталь м’яко входить в землю в якомусь сантиметрі від цілі. Басмач знову висмикнув ножа і, трохи піднявшись, з силою опустив свій твердий зад на живіт Стаса.

Стас рохнув. На секунду перехопило дихання. В очах замиготіло, але це миготіння знову розсікло лезо ножа. Стас вигнувся, немов намагаючись зробити «місток», Басмач знову смикнувся, і знову рука з ножем не досягла мети.

Басмач знову натиснув йому на живіт. Доводилося сидіти у напівнахиленому стані, інакше руку з пістолетом не втримаєш. А щоб як слід, без промаху, вдарити, треба замахнутися. Басмач на секунду відпустив кисть Стаса, подався назад усім тілом, ніж вкотре завис над жертвою…

Стас як міг високо задер ногу. Він не знав ніяких модних прийомчиків, у нього за плечима тільки помірно багатий досвід вуличних бійок. І ще — гурток бального танцю. До восьмого класу батьки платили за це популярне у світських колах заняття непогані гроші. Зрозуміло, гурток невдячний Стас незабаром покинув, але звичка розтягуватися лишилась, і тепер Стас зачепив Басмача, що подався сильно назад, ногою за шию.

Нога відразу ж зіскочила, не втрималася, але Басмач був збентежений таким прийомом. І ось тоді Стас з усієї сили довбонув його колінами у спину, потім — руків’ям пістолета в щелепу, потім, вигнувшись, струсив його на землю.

Ненависть додала сили, змусила забути про біль. Стас підвівся, ударом носака по пиці не дав Басмачеві звестися на ноги, почав молотити його куди попало — по голові, по ребрах… Басмач звичним рухом скрутився калачем, підставляючи під удари спину й прагнучи закрити руками голову, якій вже й без того дісталося…

Втомившись бити, Стас гепнувся на землю. Він вже забув про проколоту ліву руку, тому заскавчав від болю, коли торкнувся нею землі. Кров залила кисть. Стас для чогось почав витирати руку об футболку, потім відкинув непотрібний тепер пістолет і правицею якось стягнув футболку через голову, обмотав нею скалічену кисть і повільно звівся на ноги.

Басмач не ворушився. Стас не перевіряв, живий він чи ні. Він не хотів ще раз підходити до цього хлопця, який щойно дивом не відправив його на той світ. Живий… мертвий… Яка тепер різниця?.. Навіть якщо живий, він спочатку мусить очухатися. А за цей час можна далеко втекти…

Стас підхопив рюкзак, закинув його на плече. Тепер не треба особливо старатися, щоб вдавати кульгавого. Шпортаючись, він побіг геть від цього місця. Зараз не так важливо куди: потім розберемося, аби звідси подалі…

Басмач не пам’ятав, скільки він лежав ось так, скарлючившись і втягнувши голову в плечі. Коли він заворушився і спробував розпрямитися, побите тіло заскімлило кожною клітиною. Басмач усе ж таки перевернувся на живіт, відсапався, повільно став навкарачки, порачкував до найближчого стовбура і, хапаючись за нього руками, почав зводитися на ноги. З першого разу йому не вдалося це — в голові закалатали дзвони, в очах замиготіло, земля гойднулася, — і Басмач гепнувся на землю. Спробував знову, посидівши хвильку з заплющеними очима. Цього разу він зміг підвестися, пустив стовбур, поточився, але встояв. Навколо все стрибало, але поступово заспокоїлося і зупинилося. Басмач роззирнувся.