Шлюбні ігрища жаб

До рюкзака було не більше шести метрів. Стас рушив до нього. Він зробив десять кроків, а потім ліва нога занурилася раптово у м’яку, гливку грязюку. Лайнувшись, Стас розставив руки врізнобіч для рівноваги і спробував витягнути ногу. З другої спроби йому вдалося, і далі він пішов, обережно намацуючи дно ногами. Думка про те, що придалася б якась деревина, майнула в голові, але він поспішав до свого багатства і відкинув усі непотрібні думки. Він грузнув ще кілька разів, але завжди встигав витягнути ногу. Чим ближче підбирався він до рюкзака, тим небезпечніше ставало дно. Наблизившись на відстань простягнутої руки, він пошукав, чим би підчепити вантаж, нічого не знайшов і, подавшись уперед, простягнув руку. Ні, не дістати. Ще малесенький крок, ще півкроку…

Обидві ноги пішли в драговину одночасно. Стас оговтатися не встиг, як його засмоктало до колін. Матюкаючись, він рвонувся на волю, але болото з разючою швидкістю проковтнуло його до стегон, а потім — до пояса.

Стас заметушився, але його засмоктало міцно і надійно. Чим більше він смикався, тим глибше вгрузав у чрево трясовини. Він поступово дотягнувся до берези, але єдина гілка, за яку він схопився, виявилася сухою і лишилася в його руці.

І все ж таки Стас ще сподівався вивільнитися з болотяного полону. Він одчайдушно розгрібав здоровою рукою мул і твань, рвався й рвався, прагнучи перемогти цю грузьку, похмуру, драглисту жижу. Але коли драговина стиснула йому груди, він наважився закричати й гукнути на допомогу. Погоня поряд, хлопці почують, прибіжать, витягнуть його. Нехай він помре потім, не так страшно… Крику не вийшло, тільки слабке «A-а!» вирвалося назовні. Жах скував Стаса. Він спробував закричати знову — і знову замість крику вийшло щось схоже на передсмертні хрипи.

Ліва рука, що висіла батогом вздовж тулуба, давно пішла в трясовину. Правою Стас мляво намагався боротися з болотом, але сили вже облишили його. Він не міг навіть смикатися — грузька твань міцно стисла все тіло і підбиралася до горла.

Деякий час на поверхні виднілася голова з відкритим у німому крикові ротом. Потім трясовина заковтнула і її, увірвавшись через роззявлений рот у легені людини. У Стаса не було сил підняти голову і подивитися на небо, як належить у таких випадках. Весь час, поки він безуспішно боровся з болотом, прямо перед його очима лежав на купині рюкзак.

Мільйон

Ніким не помічений, він погойдувався на купині, надійно зачепившись шлейкою рюкзака за міцну гілку дерева. Місце, де хвилину тому стирчала людська голова, повільно затягнуло тванню. Це місце було всього за півметра від рюкзака.

Щось хлюпнулося об рюкзак. Це жаба знайшла зручну купину. Поряд стрибнула інша, за кілька хвилин одна вже осідлала іншу. У жаб починався шлюбний період, час для ігрищ…

Грудень 1991 — квітень 1992 —

листопад 1994 — березень 1995 pp.

Лють жіноча (Маленька повість з криміналом)

— Може, досить про уроки, — втрутився рішуче Грифон. — Розкажи-но їй про наші ігри…

Льюїс Керрол. «Аліса у Країні Чудес»

1

Якщо піднятися на дев’ятий поверх, то з вікон можна побачити стіну місцевої тюрми. А якщо додати трошки уяви — то й подвір’я і навіть зеків, що його підмітають старими мітлами з дерев’яними держаками, відполірованими сотнями рук.

Кажуть, місцеві донжуани починають процес зваблення саме звідси. Найсприятливіша пора — сутінки, коли можна ледь розгледіти обриси похмурого і романтичного о цій порі будинку. Банальні, але обов’язкові розмови про погоду, музику, моду й кіно найлегше вести після того, як невпевнено запропонуєш: «Хочеш, тюрму покажу?» Сутінки додадуть таємничого і романтичного антуражу, нова знайома вже вдячна за те, що перед нею підняли моторошну завісу, яка відокремлює набридлу буденність від страшного і тим цікавого кримінального світу, — нехай навіть на півсантиметра підняли, — і вона готова вислуховувати набір обов’язкових за ненаписаним етикетом фраз, які передують першородному гріху.

Спрацьовує, за легендами, у восьми випадках з десяти.

А з вікна п’ятого поверху відкривається сумний і зовсім не мальовничий краєвид — захаращене битою тарою господарське подвір’я консервного комбінату. Пора рання, непохмелених вантажників ще не видно, і Максимові навіть трошки нудно — він звик спостерігати, як вони півдня тиняються в очікуванні благословенного пива, а потім спочивають у холодку: роботи немає все одно, комбінат простоює, склади завантажені готовою продукцією, яка чомусь нікому не потрібна…