Сила природи

— А ти як гадаєш? — обернулася Джил до Лорен.

— Я гадаю, що краще повернутися власними слідами.

— На Бога, та ми тут до ночі ходитимемо, — вигукнула Аліса. — Сама знаєш.

Лорен нічого не відповіла. Джил перевела погляд з однієї на другу, а потім знову опустила очі. Напружено зітхнула.

— Ходімо пошукаємо цей струмок.

Ніхто й не збирався питати думки Брі.

Бет рушила за всіма, й жебоніння води почало гучнішати. Воно зовсім не схоже було на дудніння вчорашнього водоспаду: не таке виразне й більш приглушене. Перетнувши перелісок, Бет побачила, що вони опинилися на глинистій кручі.

Під ногами обривалася земля, а більш як за метр унизу виднілася мулиста коричнева стрічка. Дивлячись на воду, Бет подумала, що це радше річечка, ніж струмок. Після дощу вона стала повноводішою й, хлюпаючи в берег, залишала по собі шумовиння. На поверхні крутився мотлох, натякаючи, що течія тут сильна.

Аліса зосереджено вивчала карту, а Джил і Лорен спостерігали за нею. Брі з покинутим виглядом крутилася поряд. Бет зняла наплічник і застромила в нього руку, шукаючи пачку цигарок. Не змогла знайти, і, попри холод, долоні в неї спітніли. Вона ще глибше запхала руку. Нарешті пальці намацали знайому форму, й Бет висмикнула руку, тягнучи заодно одяг і різні дрібниці.

Дівчина запізно помітила, як до берега покотився блискучий металевий балончик. Вона простягнула руку, але він був уже задалеко: ще раз перекотився й упав з кручі.

— Чорт!

Вона запхнула цигарки в кишеню й кинулася за балончиком.

— Що це було? — відірвала Аліса колючий погляд від карти.

— Не знаю, — визирнула з кручі Бет і видихнула з полегшенням. Хай що це таке, а воно зависло над водою у сплетенні голого гілля.

— Чудово, — сказала Аліса, яка вже теж дивилася вниз. Та всі дивилися. — Це газовий балончик для пічки.

— Ба... що? — Бет бачила, як з кожним погойдуванням гілок щось поблискує.

— Балончик. Для пічки, — повторила Аліса. — Нам він потрібен на вечір, щоб зварити їсти. І на завтрашній ранок. Господи, Бет! Як ти його впустила?

— Я гадки не мала, що він у мене.

— Ми ж розділили спільні речі, ти знаєш.

Уламок дерева, що плавав у воді, врізався в гілля. Балончик загойдався, але втримався.

— А без нього можна обійтися? — спитала Джил.

— Ні, якщо ми сьогодні хочемо повечеряти.

Ще один сплеск води — і балончик знову хитнувся. Бет відчувала на собі Алісині очі. Вона дивилася прямо на повноводу річку, добре знаючи, що буде далі. Аліса ззаду підійшла впритул, і Бет відчула, як її у спину штовхає невидима рука.

— Діставай.

Розділ 10

Бет стояла під дверима лікарні, притулившись до стіни, сховавши в кишеню одну руку та приплющивши очі, а перед її обличчям клубочився дим. Побачивши Фока й Кармен, вона трішки випросталася.

— Ви вже закінчили? — гукнула вона. — Як Брі?

— Так собі, — мовила Кармен, підходячи до неї. — Просила нагадати вам, щоб ви запитали в медсестри знеболювальне.

— Я запитала. Ще зарано. Вона ніколи не слухає мене, — Бет, відвернувшись, видихнула дим і почала розганяти рукою повітря. — Які новини про Алісу? Досі нічого?

— Наскільки ми знаємо — нічого, — відповів Фок.

— Чорт, — вилаялася Бет, знімаючи з нижньої губи шматочок тютюну. Вона глянула на дерева, які наповзали на лікарняну стоянку. — Цікаво, що з нею трапилося.

— А ви як гадаєте?

Бет задивилася на цигарку.

— Потому як вона пішла? Хтозна. Там що завгодно може статися. Ми всі намагалися її відрадити.

Фок спостерігав за нею.

— А чим ви займаєтеся в «БейліТенантсі»?

— Обробкою даних і архівацією.

— Справді? А що це означає?

— Саме це й означає. Систематизую документи, вношу дані й забезпечую доступ партнерів до потрібних їм документів.

— Тобто ви маєте доступ до всіх даних компанії?

— Тільки до відкритих. Є конфіденційні папери й таємні архіви, доступ до яких мають лише старші партнери.

— Ви з Алісою Рассел часто перетиналися на роботі?

— Ну, іноді, — озвалася Бет без ентузіазму в голосі. — Вона частенько спускалася в архів, запитувала то те, то се.

Фок відчув, як Кармен стрепенулася.

— А коли вона спускалася до вас, ви з нею розмовляли? — безбарвно запитала вона. — Не цікавилися, що саме вона шукає?

Бет схилила голову набік, і на її обличчі щось промайнуло. Оглядність, здається.

— Ні, в архіві вона ні з ким не розмовляла, тільки якщо без цього ніяк. Усе одно для мене ці всі дані — китайська грамота. Мені замало платять, щоб я ще вдумувалася.

— А в поході? Може, в поході ви краще поладнали? — запитав Фок, і обличчя Бет закам’яніло, а цигарка застигла на півдорозі до рота.

— Це жарт?

— Ні.

— Тоді відповідь — ні. Ми з Алісою Рассел не ладнали. Ні на роботі, ні в поході, — озвалася Бет і кинула погляд на двері в лікарню. — Вам хіба моя сестра не казала?

— Ні.

— А! — Бет востаннє затягнулася й затоптала недопалок. — Мабуть, гадала, що ви знаєте. Аліса мене не любила й не приховувала цього.

— А чому так? — поцікавилася Кармен.