Сила природи

— А ви не бачили, як пішла Аліса? — запитав Фок, пильно спостерігаючи за нею.

— Ні. Але я не здивувалася. Вона перед тим погрожувала так учинити.

— І, кажуть, вона забрала з собою телефон.

— Так, забрала. Це було збіса егоїстично, але в цьому вся Аліса. Та це не мало значення. Там усе одно не було зв’язку.

— Жодного разу?

— Жодного, — глянула на них Бет так, наче вони тупі. — В іншому разі ми б викликали допомогу.

— Нарешті добившись на місце зустрічі, ви не здивувалися, що Аліса туди досі не дійшла? — запитав Фок, і Бет на мить замислилася над його питанням.

— Ага, взагалі-то трохи здивувалися. Тим паче якщо ми фактично йшли тим самим маршрутом, тільки на декілька годин відставали. Якщо ми її не обганяли, а вона не прийшла раніше за нас, то куди вона могла подітися?

Питання повисло в повітрі. Фок розрізнив туркотіння поліційного гвинтокрила, який кружляв десь удалині. Бет переводила погляд з Фока на Кармен і назад.

— Слухайте, — переступила вона з ноги на ногу й стишила голос. — В Аліси було якесь завдання?

— Яке це? — спитав Фок, зберігаючи спокій на обличчі.

— Це ви мені скажіть — ви ж федерали.

Фок і Кармен мовчали, і зрештою Бет знизала плечима.

— Ну, не знаю. Але кажу вам, вона запитувала в архіві багато різних даних. Справа в тому, що вона почала до нас спускатися і сама все брати, а це було незвично. Я звернула увагу тільки тому, що раніше вона посилала Брі, а потім стала ходити сама. І почала частіше брати документи з обмеженим доступом. І після її зникнення мені спало на думку... — знову знизала плечима Бет, задивившись попри них на гори, які височіли вдалині.

— Бет, — мовила Кармен, — ви впевнені, що Аліса пішла з колиби самохіть?

— Слухайте, я впевнена. Я, звісно, не бачила, як вона йшла, але ж вона зробила це тихенько, розуміючи, що ми її не пустимо. Вона не хотіла застрягнути в буші. Ще після першого привалу вона переконувала Джил відпустити її саму, але та відмовилася. А в колибі все повторилося.

— Отож між ними була напруга? — запитала Кармен.

— Звісно.

— Ми бачили мигцем Джил, і схоже, в неї на обличчі синець. На щелепі.

Довгу хвилю Бет мовчала, роздивляючись цигарку.

— Я не впевнена, коли саме з’явився цей синець. Вона в поході кілька разів падала.

Фок мовчав, тиша затягувалася, але Бет не підводила погляду.

— Гаразд, — нарешті промовив він. — Отож між Джил і Алісою не було повної злагоди.

— Ні, але це й не дивно. Аліса може в порожній кімнаті влаштувати сварку. Й вона була роздратована задовго до того, як Джил їй відмовила. Аліса з першого вечора була не в гуморі — після отої задушевної розмови з Данієлем Бейлі.

З-за дверей лікарні почувся настирливий сигнал тривоги.

— З Данієлем Бейлі?

— Ну, це брат Джил. Він — генеральний директор. Першого вечора до нас завітала чоловіча група, й він відвів Алісу на приватну розмову.

— Не знаєте, про що йшлося?

— Та ні. Я небагато почула. Аліса запитала, звідки він щось там знає, а Данієль відповів, що бачив це на власні очі. Вона продовжувала допитуватися: «А хто ще про це знає?» А він сказав: «Поки що ніхто», — нахмурилася Бет, пригадуючи. — Данієль мовив щось таке: «Ідеться про повагу, ось чому я вирішив тебе попередити».

— Попередити? — перепитав Фок. — Ви правильно розчули?

— Ага, але я не впевнена, про що взагалі була мова. Це привернуло мою увагу, бо зазвичай Данієль Бейлі не виказує особливої поваги до жінок на роботі.

— Зухвалий? — запитала Кармен.

— Радше зверхній.

— Ясно, — сказав Фок. — А яким тоном він того вечора розмовляв? Він не здався вам сердитим?

— Ні, він був спокійний. Але не дуже радісний. Здавалося, ця розмова йому неприємна.

— А як говорила Аліса?

— Сказати чесно? — Бет на мить замислилася. — Мені здалося, що Аліса налякана.

День 2. Пообіддя п’ятниці

— Давай спускайся, Бет, — вказала Аліса на повноводу річку. — Бігом. Поки балончик не змило.

Лорен визирнула з кручі. Маленький металевий балончик так і лежав на сплетеному й поламаному гіллі, здригаючись від поштовхів каламутної води, яка вирувала внизу.

Бет завагалася на краю кручі. Щось пробурмотіла.

— Чого чекаєш?

— Кажу: не можна ввечері просто розпалити багаття?

— Багаття можна розпалювати тільки на першому привалі, — сказала Аліса. — Далі куховарити потрібно на пічці. Просто спустися вниз і забери.

Бет метнула погляд на ріку.

— Але як?

Гарне питання, подумала Лорен. Берег був крутий і глинистий і обривався просто у воду. Навколо обламаних гілок зібрався брудний шар річкового сміття.

— Я впаду у воду, — закам’яніла Бет на краю. — Я не вмію плавати.

Аліса трохи здивувалася.

— Серйозно? Зовсім?

— Ну, погано плаваю.

— Господи! Тоді тобі ліпше не падати у воду.

Вітер шарпнув гілля. Балончик трішки змістився.

— Думаю, краще забути про нього, — нарешті здобулася на слово Джил. Вона сторожко дивилася на ріку. — Я не впевнена, що це безпечно.

— Не можемо ми про нього забути. Він нам потрібен. Ми тут на декілька днів застрягли, — сказала Аліса.

Джил глянула на Лорен, і та кивнула. Без пічки час до неділі тягнутиметься дуже довго.

— Бет! — гримнула Аліса. — Лізь униз! Бо втратимо балончик.