Сила природи

— Не знаю, — знизала плечима Бет. Вона витягнула пачку цигарок, запропонувала Фокові й Кармен. Вони обоє похитали головами. — Взагалі-то, — промовила Бет, вкладаючи нову цигарку в рота, — я знаю. Вона не любила мене, бо не мала в цьому потреби. З мене їй користі не було, тож я її не цікавила. Я не Брі... — Бет обвела себе жестом з голови до ніг, від жовтувато-блідого обличчя до товстих стегон. — Алісі нескладно було влаштувати мені пекло, й вона свій шанс не проґавила.

— Навіть попри присутність вашої сестри?

Бет криво посміхнулася.

— Через присутність моєї сестри. Думаю, це її найбільше розважало.

Вона підпалила цигарку, затуливши її долонею. Вітер скуйовдив волосся Бет, і вона щільніше загорнулася в куртку.

— Отож Аліса влаштувала вам пекло, — мовила Кармен. — А ви намагалися відповідати їй? Чинити спротив?

На обличчя Бет на одну коротку мить набігла хмарка.

— Ні.

— Зовсім? Мабуть, ви були у відчаї.

Вона знизала плечима.

— Завжди знайдеться сука, яка отак поводиться. Який сенс розгойдувати човна — воно того не варте. Принаймні поки я на умовно-достроковому.

— А за що ви на умовно-достроковому? — запитав Фок.

— А ви не знаєте?

— Можемо дізнатися. Але краще, якщо ви самі розповісте.

Бет метнула погляд на двері лікарні. Перш ніж відповісти, вона переступила з ноги на ногу й зробила глибоку затяжку.

— А з якої ви поліції, як ви сказали?

— З федеральної, — простягнув Фок своє федеральне посвідчення, й Бет нахилилася роздивитися.

— Я на умовно-достроковому... — вона затнулася. Зітхнула. — Через ту історію з Брі.

Вони чекали.

— Вам доведеться розповісти детальніше, — нарешті сказала Кармен.

— Так, вибачте. Не люблю про це розмовляти. Кілька років тому я... — вона, здавалося, за одну затяжку докурила цигарку. — Я була на мілині, вдерлася в квартиру Брі й поцупила кілька речей. Одяг, телевізор. Трохи заощаджень. Прикраси, які бабуся подарувала їй перед смертю. Брі повернулася додому й застукала мене за тим, як я вантажу це все в багажник. Коли вона спробувала мене зупинити, я її вдарила.

Останні слова вона виплюнула так, наче у них бридкий присмак.

— Завдали їй болю? — запитав Фок.

— Фізично — нічого особливого, — відповіла Бет. — Але ж її вдарила посеред вулиці сестра-близнючка, яка намагалася її пограбувати, тож — так: це завдало їй болю. Я завдала їй болю.

Остання фраза прозвучала завчено, неначе її багато разів повторювали в присутності психотерапевта. Бет докурила, але цього разу дуже неспішно затоптувала недопалок.

— Послухайте, якщо чесно, я взагалі мало що пам’ятаю. Я кілька років сиділа на наркотиках — з самого... — вона не договорила. Провела долонею по руці. Цей жест нагадав Фокові, як її сестра на лікарняному ліжку шарпала бинти. — З випускного року в університеті. Я утнула дурницю. Поліція миттю взяла мене, коли я намагалася продати її речі. Я навіть не пам’ятала, що вдарила її, поки мені адвокат не сказав. На той час у мене вже були арешти, тож мене ув’язнили. Брі в цьому не винна. Я точно знаю, що вона не ходила в поліцію. Могла б — їй би ніхто нічого не закинув. Це сусідка, побачивши нашу бійку, викликала поліцію. Але Брі все одно не хоче про це розмовляти. Вона взагалі зі мною практично не розмовляє. Про те, що тоді сталося, я переважно дізналася на суді.

— І що далі було з вами? — запитала Кармен.

— Кілька місяців у виправному закладі — там було не дуже приємно, потім трохи довше на примусовому лікуванні — там було краще.

— Вас вилікували від залежності?

— Ага. Ну, принаймні дуже старалися. А тепер я дуже стараюся. Лікування ще не закінчилося, але мене навчили брати на себе відповідальність за свій вибір. І за те, як я вчинила з сестрою.

— А як ви зараз ладнаєте? — запитала Кармен.

— Нормально. Вона допомогла мені влаштуватися на цю роботу, й це чудово. В університеті, перш ніж кинути, я вивчала комп’ютери й інформаційні технології, тож робота в «БейліТенантсі» трохи рутинна, але на умовно-достроковому взагалі важко знайти роботу, тому я дуже вдячна, — трохи силувано всміхнулася Бет. — Колись ми були дуже близькі. Ми навіть одягалися однаково років до чотирнадцятьох, десь так — аж смішно. Занадто довго. Неначе ми — одна людина. Ми всерйоз вважали, що здатні читати думки одна одної, — зиркнула вона на двері лікарні. — Але не здатні, — промовила вона трохи здивовано.

— Мабуть, ви перелякалися, коли її вкусила змія, — сказав Фок.

Бет стиснула губи.

— Так. Я страшенно злякалася, що втрачу її. Я вранці прокинулася сходити в туалет і, повернувшись, знову задрімала, коли раптом прибігає Брі, стискаючи руку. Нам треба було негайно доправити її в лікарню, а клята Аліса зникла без попередження. Ми як пришкварені гасали бушем, шукаючи її, але по ній і слід захолов, — провела вона коротким нігтем великого пальця по губі. — Якщо чесно, мені було до сраки. Я непокоїлася тільки за Брі. Аліса дасть собі раду, думала я. Нам пощастило, що Лорен уміє орієнтуватися за компасом, бо ми б і досі там сиділи. Вона вела нас строго на північ, поки не вивела на дорогу, а вже по ній ми повернулися. Я в житті не була така щаслива, угледівши асфальт.