Сила природи

— Нічого собі не надумай, я все одно виходжу заміж, а ти — клятий бовдур, ти не повинен був стрибати, — всміхнулася вона. — Але я щаслива, що ти живий.

Якийсь час вони мовчки лежали, дихаючи в унісон, поки не підійшов лісник і не приніс ще одну термоковдру, й тоді Кармен відкотилася.

Фок задивився на небо. Десь поза його полем зору гойдалися верхівки дерев, але він не обернувся поглянути на них. Натомість він роздивлявся неясні зорі угорі, шукаючи Південний Хрест, як багато років тому з татом. Він так і не знайшов його, але це не мало значення. Він десь там є, знав Фок.

Бік, до якого мить тому притискалася Кармен, охолов, але тепло в грудях почало поширюватися по всьому тілу. Лежачи, задивившись на зорі, та слухаючи шелест дерев, Фок раптом збагнув, що в нього більше зовсім не болить попечена рука.

Розділ 35

Відкинувшись, Фок помилувався на стіні витвором своїх рук. Не ідеально, але вже краще. У вікна вливалося пообіднє сонце, наповнюючи його помешкання теплим сяйвом. Вдалині світився мельбурнський небокрай.

Минуло два тижні, відколи вони з Кармен востаннє поїхали з Гіралензького хребта. Принаймні Фок сподівався, що востаннє. Він відчував, що ще не скоро скучить за тими хащами.

Він уже три дні як був удома, коли хтось анонімно надіслав йому брунатний конверт. Лист прийшов на роботу, на його ім’я, і всередині лежала тільки флешка й нічого більше. Фок відкрив її і втупився в екран. Кров швидше запульсувала в жилах.

«Дістаньте контракти. Дістаньте контракти».

Понад годину він гортав і вивчав документи. Потім узяв телефон і набрав номер.

— Дякую, — сказав він.

На тому кінці лінії зітхнула Бет Маккензі.

— Чули, як жахливо обійшлися в «БейліТенантсі» з Брі? — мовила вона. — Відхрестилися й умили руки.

— Я чув.

— Я там також більше не працюю.

— Так, я і про це чув. І які плани далі?

— Не знаю.

— Може, задієте свій диплом програміста, — сказав Фок. — У тому відділі архівації ви марнували свої здібності.

Бет на мить завагалася.

— Ви так гадаєте?

— Авжеж.

І це ще м’яко кажучи. Розмовляючи з нею, він гортав файли. Тут було все. Копії документів, які Аліса шукала й скачувала в архівах «БейліТенантсу». Дещо з того вона встигла передати їм. Дещо не встигла. На екрані були всі контракти, чорним по білому, й Фок відчував сплеск полегшення й адреналіну. Він уявив, яке буде обличчя в Кармен, коли він їй скаже. Фок повернувся на початок переліку.

— Як вам вдалося?..

— Просто я ніколи не довіряла Алісі. Вона завжди грубо зі мною поводилася. А вони з Брі працювали дуже тісно, і якби Аліса щось таке утнула, могла б легко все зіпхнути на Брі. Отож я робила копії з усіх її запитів.

— Дякую. Щиро.

Вона зітхнула.

— Що буде тепер?

— З Брі?

— Й Лорен.

— Не знаю, — чесно відповів Фок.

Розтин підтвердив, що Аліса померла від мозкової кровотечі: швидше за все, вдарилася головою об камінь неподалік того місця, де знайшли її тіло. Обвинувачення висунуть і Лорен, і Брі, але в душі Фок сподівався, що остаточний присуд буде не дуже суворий. З якого боку не подивись, а Фок співчував їм обом.

Бейлі опинилися в центрі публічного розслідування щодо відвертих світлин, які, імовірно, поширив їхній син Джоул. Преса підхопила скандал і почала публікувати статті на цілі розвороти, доповнюючи їх фотографіями Джоулової квітучої приватної школи. Як писали кореспонденти, його звідти виключили. Ім’я Марго Рассел не зринало, принаймні поки що.

Завдяки Бет у Бейлі з’являться додаткові проблеми. Фок не мав до них співчуття. Два покоління ця родина наживалася на чужому горі. Включно з Джил. Був у неї вибір чи ні, та коли йшлося про родинний бізнес, вона була Бейлі до шпику кісток.

Відколи Фок поїхав з гір, багато часу провів у міркуваннях. Думав про стосунки і про те, як мало треба, щоб їх зіпсувати. Про зачаєні образи. І прощення.

Вони з Кармен відвідали Марго і Ребекку. Батько Марго сказав, що вона не хоче нікого бачити. Відмовляється розмовляти й виходити з кімнати. Вигляд у нього був перестрашений.

Ребекка бодай погодилася вийти з будинку й мовчки всілася навпроти них за столиком у кав’ярні. Не питаючи, Кармен замовила на всіх сандвічі, й поки Фок і Кармен їли, дівчина просто дивилася.

— Що сталося на водоспаді? — зрештою запитала вона. Фок переказав їй відредаговану версію. Правдиву, наскільки можливо. Побільше про любов, поменше про каяття.

Дівчина втупилася в неторкану тарілку.

— Мама нічого майже мені не розповідає.

— А що каже?

— Що любить мене й перепрошує.

— От про це й пам’ятай, — мовив Фок.

Ребекка м’яла серветку.

— Це я винна? Бо відмовляюся їсти?

— Ні. Думаю, все набагато складніше.

Дівчину це, схоже, не переконало, та коли вона вже підвелася йти, то взяла з собою загорнутий у серветку сандвіч. Фок і Кармен через вікно провели її очима. В кінці вулиці вона зупинилася біля сміттєвого бака. Довго тримала сандвіч над покришкою, а потім з видимим зусиллям сховала його в сумку й завернула за ріг.

— Це вже початок, — сказав Фок. Він думав про сотні дрібничок, які, накопичившись, призвели до біди. Може, сотні інших дрібничок, накопичившись, допоможуть усе направити.