Скрут

Закусив губу, поклав ґудзик на згин пальця. Невловимим рухом крутонув — ґудзик опустився на дошку, став на вушко, мов дзиґа, й ще довгу мовчазну хвилину вертівся, перш ніж влягтися на бік — так само вушком донизу.

Компанія мовчки перезиралася, поки Ігар згрібав з дошки пригорщу монет. Оглянув похмурі, підозріливі обличчя, послухав бурмотіння про шахраїв і спритників; подзвенів грішми:

— На всі.

Улько вибухнув примовками, заохочуючи ставити сміливіше; поставити зважилися тільки двоє — окатий матросик, з вигляду значно молодший за Ігара, й презирливий бурлака в широкому капелюсі зі звислими крисами. Обоє поставили по багато — Улько чесно стежив, щоб усі ставки в грі були рівні.

У цілковитій мовчанці матросик і бурлака кинули — й програли. Ігар поклав ґудзик на згин пальця, переможно посміхнувся, розглядаючи напружені обличчя — й крутонув.

Ґудзик вертівся довго. Потім ганебно перекинулася на спинку, задер вушко, як повалений пес задирає лапи, здаючись.

Компанія вибухнула запальними криками; Ігар здавався збентеженим. Увесь його миттєвий виграш так само миттєво й сплив; він відійшов, повернувся знову, нерішуче потягнувся до ґудзика:

— Ставлю штани…

Улько зморщив носа — однак гравці, які жадали видовища, підбадьорливо заляскали Ігара по плечах. Той нерішуче вертів снаряд між пальців; Отець Розбивач, колишній, із рідного Ігарового гнізда, охоче навчав молодших пташенят забав із монетками, камінчиками, ґудзиками… І декого вивчив, слід визнати…

Ігар ніколи не вважав себе запальним. Особливо сьогодні. Сьогодні йому потрібні гроші — багато, багато й швидко. Тільки цього разу він не полізе ні на кого з ножем — треба зосередитись. Не запал, не перемога — тільки гроші, що дрімають у їхніх кишенях. З тим, хто постійно перемагає, ніхто не гратиме… Святий Птаху, я не шахрай. Я чесно… Але мені потрібні гроші. Щоб врятувати Ілазу…

І гарний же я буду без штанів.

Ігар кинув перший — ґудзик красиво прокрутився, скільки належало, й знову ляпнувся вушком догори.

Улько хижо, презирливо посміхнувся. Перехожі здивовано оглядалися; Ігар, якого підштовхували й підганяли, стяг черевики, скинув пояс, тоді штани поклав на землю перед тим, хто виграв, — бурлакою в звислому капелюсі.

Компанія галасувала; у потоці глузів прослизали цілком поважні нотки: справжній гравець не той, хто ставить золоті гори, а той, хто ладен скинути й штани…

Понурий Ігар якомога нижче обсмикнув сорочку й потягнувся за ґудзиком; Улько зробив круглі очі:

— На що?!

— На сорочку, — сказав Ігар, не відвертаючи погляду.

Улько прийняв ставку. Бурлака посміхнувся, поставив на кін виграні Ігарові штани; кинутий ним ґудзик був близько до того, щоби втриматися на вушку. Ігар відчув, як голі ноги вкриваються сиротами — якщо за одну гру ґудзик падав на вушко двічі, виграш усе одно діставався жадібному Улькові…

Останньої миті ґудзик, кинутий бурлакою, перевернувся.

Ігар обвів поглядом принишкле товариство. Обережно підняв ґудзик; крутонув.

Ґудзик упав на вушко.

Здається, навколо гравців зібралася юрба; бурлаки, матроси, злодюжки — всі щиро, мов діти, раділи з успіху Справжнього Гравця, який відіграв назад свої штани — й ще купу монет!

Сяючи, Ігар одягся. Підтягнув пояс; гордовито оглянув збіговисько, крекнув, клацнув пальцями:

— А-а-а! На всі!

Хтось засвистів від захвату. Улько блаженствував; не часто на його маленькому ігровому п’ятачку траплялися такі вистави: без штанів…

Ставили по багато; ставили срібло, хтось поставив навіть золотий. Улько немилосердно вигнав із гри, на його думку, негідних; Ігарова жменя лежала осібно, і багато хто, дивлячись на неї, з жалем цокав язиком: дурний хлопець. Без штанів був лишився — тепер своє несподіване багатство програє. Дурнів не лікують…

Кинув бурлака в звислому капелюсі; поки ґудзик стрибав, Ігара встигло двічі кинути в піт. Бурлака програв.

Окатий матросик, у якого не вистачило грошей на велику гру, перевів подих; у гру вступив одноокий, з вигляду справжній бандит.

Ігарове серце вертілося, мов кинутий ґудзик на кону. Виграш кожного з його суперників означав його цілковиту поразку.

Але й одноокий програв.

Усього гравців було з шестеро; коли ґудзик п’ять разів упав догори вушком і виявився в його руках — руки ці тремтіли. Улько співчутливо мружився — велика гра…

Ігар уже знав, що виграв. І знав, що коли викаже цю впевненість, миттю втратить усі гроші й кілька зубів на додачу…

Він подихав на ґудзик; потім поплював. Глядачі охоче припустили, що ще слід зробити, щоб удача була прихильною, та Ігар не почув їхніх порад. Обережно лизнув ґудзик, поклав на згин пальця — і під одночасне зітхання всіх присутніх крутонув.

Ґудзик упав точно на вушко — як дзиґа. Прокрутився кілька секунд і ліг на бочок, вушком донизу.

Хтось зойкнув. Хтось крізь зуби вилаявся; не чекаючи запрошення, Ігар згріб із дошки свій виграш. Напевно, стільки отримує молодий матрос за увесь довгий, важкий похід.

Він посміхнувся обімлілому Улькові:

— Дякую, братику…