Скрут

Її звали Раварою. Її русяве волосся, незаплетене, спадало до колін і заважало розгледіти сукню — а сукню виготовили за п’ять ночей три митецькі майстрині, й досвідчене око легко читало по ній усю історію роду тієї дівчини. Шість рясних спідниць, одна ледь коротша за одну, символізували п’ять гілок її славної родини, і по краєчку найдовшої звивався яскравий візерунок, який мав оберігати від лихих чарів; схожа у своєму вбранні на молоду, посріблену інеєм ялинку, наречена майже нічого не їла й не пила, а тільки обходила, за традицією, гостей, кивала, опускала очі й знову поверталася до нареченого, щоб нагнутись і доторкнутися губами до пряжки його пояса.

Наречений, Кааран, старший брат Вікі, сміявся на все горло, пив вино із глека й затинався, починаючи належну за традицією промову до гостей; усі наречені хвилюються на весіллі, бо ж перша шлюбна ніч — то випробування. Наречена повинна бути незайманою, наречений мусить бути дужим, і ніяке виправдання не допоможе, якщо одна з цих умов не дотримається. Навчений досвідом чоловік чи зелений хлопчисько — усі рівні перед звичаєм; наречений повинен виявити свою чоловічу силу повною мірою, і нема тяжчої ганьби, ніж осоромитися цієї, особливої ночі. Якщо молода дружина встане з ліжка незайманою, чоловіка її ніхто більше не назве чоловіком. Ніколи; тому навіть здоровий і дужий Кааран мучився нині страхом і очікуванням вирішальної миті.

Молодший брат його Вікі ходив королем. Щоправда, до свята йому голову невдало обстригли й тепер він здавався молодшим за свій вік — худенький і, як на дівчинку, якийсь жалісний.

Дівчинка наткнулася на нього в юрбі; від Вікі тхнуло вином. Видно, щедрий брат всупереч закону почастував і його; Вікі ще років зо два чекати повноліття, коли, за традицією, найближчі родичі напоять його — щоб відразу запізнався з тягарем похмілля й надалі дотримувався помірності. А до того дня смаку вина знати не слід…

Хлопчисько спіймав її осудливий погляд і щасливо посміхнувся:

— Ти ж не побіжиш скаржитися? Ні?

І відразу ж, не чекаючи на відповідь:

— Зараз понесуть подарунки в спальню…

Двері дому були розчинені навстіж; гості вишикувались по порядку, а потім зі сміхом і примовками ввалилися в кімнату до подружжя, й дівчинка, спіймана за руку Великою Фа, перш за все побачила високу, прикрашену квітами постіль. Мережану ковдру була кокетливо відкинуто, і відкривалося всім поглядам червоне шовкове простирадло; гості по черзі поклали до підніжжя постелі різноманітні прикрашені квітами подарунки. Дівчинка встигла розгледіти тільки срібне дзеркальце в коштовній оправі та важкий сувій лілового оксамиту — решта потонула в стрічках і прикрасах, а погляд дівчинки прикипів до постелі. Чомусь пригадався Аальмар — як він носить її, хвору, на руках, бурмоче на вухо безглузду пісеньку, з одним і тим самим ласкавим приспівом…

Червоне простирадло. Червоне.

* * *

Протяжливо рипіли кочети. Човняр особливо не напружувався, часто сушив весла, поглядав навсібіч і раз у раз починав без слуху насвистувати собі під ніс якусь пісеньку; річка була повновода й текла знехотя, але виконувала за човняра його роботу — тягла чотирьох пасажирів униз, до портового міста Устя.

Ігар дрімав, згорнувшись на кормі. Поряд, пліч-о-пліч, розмістився пикатий хлопець із косими очима, що розбігалися в різні боки; він постійно вовтузився, не давав Ігарові ні зосередитися, ні заснути.

Він знав тепер, як звуть його особистого ворога. Якась Тіар, котра вчинила в минулому невідоме зрадництво та пов’язала цим свою долю з долею Ілази; він не бажав, щоб ні в чому не винна дівчинка страждала через чужу підлість. Через підлість Тіар; вона, виходить, більше не жертва. Тепер вона найперша винуватиця; Ігар дивився на воду, з жахом намагаючись уявити процес перетворення людини на величезного павука.

Часом при слові «Тіар» його пам’ять підсовувала йому образ дівчинки, яка стояла в дверях; тоді Ігар похмуро кривив губи й виганяв дівчисько зі своїх спогадів. Усе, що трапилося з Тіар у дитинстві, не є для неї ніяким виправданням — адже не скаржиться він, Ігар, що батьки його вмерли в один день, тітка запила, і з усіх родичів залишився тільки Святий Птах…

Хлопець знову штовхнув його в бік, і досить боляче; Ігар хотів був огризнутися — хлопець випередив його, витріщився весело й приязно:

— Що, незручно? Не йде сон?

Ігар ніяк не міг вирішити, у яке з сусідових очей зручніше дивитись — у праве, лукаве, чи в ліве, котре замислено втупилося вдалину.

Хлопець по-змовницькому підморгнув:

— Так отож… Тобі в Устя навіщо?

Ігара вразило сусідове нахабство; хлопець посміхався. Безцеремонність у цих краях була ознакою добрих намірів, тому Ігар посміхнувся у відповідь:

— Та так… справа є.

І він теж підморгнув — без образ, мовляв, справа таємна; це хлопця несподівано надихнуло:

— То ти теж за цим?!

Сусіди — літня пара, яка сиділа навпроти — глянули несхвально; хлопець наблизив обличчя до самих Ігарових очей і перейшов на шепіт: