Служниця

Але все одно ключ я беру. Можна буде замикати кімнату, коли я

звідти йду. Ніна схожа на ту людину, яка не погребує шпигувати за

мною. Також зараз слушна нагода, щоб обговорити ще одне нагальне

питання.

— І ще дещо. У моїй кімнаті не відчиняється вікно. Здається, шари

фарби просто заблокували раму.

— Серйозно?

Голос Ніни звучить так, наче їй це геть нецікаво.

— Вікно, яке не відчиняється, — додаткове джерело небезпеки, якщо

станеться пожежа.

Вона роздивляється власні нігті. Супить брови, помітивши, що білий

лак на одному трохи облущився.

— Мені так не здається.

— Узагалі я не впевнена, але… Просто, на мою думку, в кімнаті має

бути вікно, яке прочиняється. Там буває страшенно задушливо.

Власне, там жодної задухи, горищем гуляє протяг. Але заради того, щоб вікно відремонтували, я не проти й прибрехати трохи. Мені

страшенно не подобається, що єдине в кімнаті вікно не відчиняється.

— Тоді я відряджу для вас майстра, — каже Ніна, але якось так, що

стає одразу зрозуміло: жодного майстра відряджати вона не

збирається, тож справного вікна мені не отримати поки віку.

Моя господиня дивиться на пакунок із сукнями.

— Міллі, я залюбки віддала вам свій одяг, проте, будь ласка, не

залишайте цей пакет посеред вітальні. Це нечемно.

— Перепрошую, — бурмочу я.

Вона зітхає, наче в неї через мене просто руки опускаються.

8 Шостий, восьмий і чотирнадцятий розміри в США — це, відповідно, розміри 44, 46 і 52 в Україні.

РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

— Міллі! — голос Ніни в слухавці звучить трохи істерично. — Мені

треба, щоб ви забрали Сесілію зі школи!

У мене в руках — чималий стіс випраної білизни, телефон

затиснутий між плечем і вухом. Я завжди негайно приймаю виклик, коли телефонує Ніна, байдуже, чим наразі зайнята. Бо, якщо цього не

зроблю, вона телефонуватиме знову і знову, поки я не візьму слухавки.

— Так, звісно, — кажу я.

— Ой, дякую! — вигукує Ніна палко. — Ви просто цяця, Міллі!

Заберіть її з Вінтерської академії за чверть третя! Міллі, ви найкраща у

світі!

І Ніна кладе слухавку, перш ніж я встигаю поставити кілька запитань

— наприклад, поцікавитися, де Сесілія на мене чекатиме чи за якою

адресою розташована ця Вінтерська академія. Узявши телефон до рук, я відчуваю проштрик паніки, коли бачу, котра вже година. У мене

менше п’ятнадцяти хвилин, щоб дізнатися, де ця школа, й забрати

доньку моєї господині. Білизні доведеться зачекати.

Збігаючи сходами, на ходу вбиваю назву школи до гугл-пошуковика.

Результатів жодних. Найближча школа з такою назвою — у Вісконсині.

Авжеж, Ніна іноді дає мені дивні доручення, але щось я сумніваюся, що вона відрядила б мене аж до Вісконсину по доньку, давши на все

про все чверть години. Набираю її номер, але вона, авжеж, не бере

слухавки. Набираю Енді — він теж не відповідає.

Просто чудово.

Колую кухнею, намагаючись зрозуміти, що робити. Аж тоді раптом

помічаю клаптик паперу, магнітом прикріплений до дверцят

холодильника. Розклад шкільних канікул. Розклад шкільних канікул у

Віндзорській академії.

А вона ж сказала «Вінтерська»! Вона назвала Вінтерську академію!

Я цього певна.

Адже вона саме це сказала, так?

Утім на те, щоб сушити собі мізки над тим, чи Ніна зумисно назвала

мені хибну назву, а чи вона не знає, де вчиться її донька і де вона сама

очолює Асоціацію батьків і вчителів, у мене немає часу. На щастя, на

флаєрі є адреса, тому я тепер знаю, куди треба їхати. І в мене, щоб

дістатися до місця, лишилося десять хвилин.

Вінчестери живуть у місті, де розташовані найкращі державні

безкоштовні школи країни, але Сесілія відвідує приватну школу.

Нічого дивного в цьому немає. Віндзорська академія — величезна

вишукана будівля, з великою кількістю колон зі слонячої кістки, стінами з темно-брунатного каменю й прочитаном, який оповиває їх,

— усе це створює враження, що забиратиму я Сесілію з Гоґвортсу чи

ще якогось вигаданого закладу. А ще непогано було б, якби Ніна

попередила мене, які там проблеми з парковкою о порі, коли по дітей

приїжджають батьки. Це просто жах якийсь. Мені доводиться колувати

на автівці районом кілька хвилин, перш ніж знаходжу місце, де можна

припаркуватися. Урешті-решт моя автівка опиняється затиснутою між

«мерседесом» і «роллс-ройсом». Трохи лячне сусідство — адже хтось

може викликати моєму «ніссанові» евакуатор просто з принципу.

Зважаючи на те, що часу на дорогу в мене було обмаль, до будівлі я

дістаюся геть захекана. І, певна річ, виявляю, що вхід тут не один, їх

цілих п’ять, усі окремі. То з якого з’явиться Сесілія? Жодних здогадів

щодо того, куди мені йти. Знову намагаюсь додзвонитися до Ніни, але

мене перемикають на автовідповідач. Та де ж вона?! Авжеж, мене це

не обходить, але ця жінка не працює, а все господарство на мені. Чим

вона зайнята, як збуває день?

Розпитавши кількох роздратованих батьків, я нарешті з’ясовую, що

Сесілію слід чекати біля останнього праворуч входу.