Смерть лорда Еджвера

— Так! — м’яко промовив детектив. — То у вас склалося враження, що її істерика була нещирою, так?

Джепп грубо моргнув.

— А ви як вважаєте? Такими фокусами мене не проймеш. Вона не знепритомніла, тільки не вона! Вона лише вдавала. Присягаюся, їй подобалося це.

— Так, — задумливо погодився Пуаро. — Я сказав би, це цілком можливо. Що сталося далі?

— Ну, вона отями… тобто вдала це. І стогнала, і плакала безперестанку, і та її служниця з кислим обличчям підносила до неї нашатир, поки нарешті леді не оговталася настільки, щоб викликати свого адвоката. Завила, що без нього й слова не скаже. Спершу істерика, за мить — адвокат. От я питаю у вас, це нормальна поведінка, сер?

— У цьому випадку досить природна, — спокійно сказав мій друг.

— Тобто вона винна і знає про це.

— Зовсім ні. Я про її темперамент. Спершу вона показує вам, як уявляє жінку, яка раптом дізнається про смерть чоловіка. Після задоволення акторського інстинкту її вроджена проникливість підказує їй викликати адвоката. Те, що вона грає на сцені і навіть насолоджується цим, зовсім не свідчить про її вину. Радше це доводить, що вона — природжена акторка.

— Але вона ж винна. Я впевнений.

— Ви достатньо переконані, — спостеріг Пуаро. — Гадаю, ви маєте рацію. Кажете, вона не зробила заяви, так? Жодної?

Джепп заусміхався:

— Ні слова не скаже без свого адвоката. Покоївка подзвонила йому. Я залишив там двох своїх людей і прийшов до вас. Я хотів знати, що відбувається, перш ніж продовжу.

— І все ж таки ви переконані, що вона винна?

— Авжеж, переконаний. Але хочу мати якомога більше фактів. Цей випадок наробить багато шуму. Жодних таємниць. Це буде у всіх газетах. А ви знаєте, що таке газети.

— Якщо йдеться про газети, — зауважив детектив. — Як ви поясните таке, мій друже? Ви, очевидно, неуважно читали ранкову газету.

Пуаро потягнувся через стіл і вказав на колонку світської хроніки. Джепп прочитав це вголос:

Учора ввечері сер Монтеґ’ю Корнер влаштував успішну вечерю у своєму будинку біля річки в Чизіку. Серед присутніх були сер Джордж та леді дю Фіс, відомий театральний критик Джордж Блант, сер Оскар Гаммерфельдт із кіностудії «Овертон», міс Джейн Вілкінсон (леді Еджвер) та інші.

Джепп на мить сторопів, але швидко оговтався.

— А це тут до чого? Пресі надсилають таке заздалегідь. От побачите, що нашої леді там не було або вона з’явилася пізніше, об 11 годині чи й пізніше. Бог з вами, сер, не потрібно сприймати все, що ви бачите в пресі, за Святе Писання. Вам це мало б бути відомо краще за інших.

— О, авжеж, звісно! Просто це здалося мені цікавим, ось і все.

— Подібні збіги існують. Мсьє Пуаро, я з власного гіркого досвіду знаю, що ви закриті, як устриця. Але ж ви розповісте мені, чи не так? Скажете мені, чому лорд Еджвер послав по вас?

Пуаро похитав головою.

— Лорд Еджвер не посилав по мене. То я попросив зустрічі з ним.

— Справді? І чому?

Мій друг якусь мить вагався.

— Я вам відповім, — протяг він. — Але зроблю це по-своєму.

Інспектор фиркнув. Я майже співчував йому. Іноді Пуаро може доводити людей до сказу.

— Я прошу дозволити мені, — продовжив бельгієць, — зателефонувати одній людині й запросити її сюди.

— Про кого це ви?

— Про містера Браяна Мартіна.

— Кінозірку? А він як із цим пов’язаний?

— Гадаю, — мовив Пуаро, — вас зацікавить те, що він скаже, і, можливо, це виявиться корисним. Гастінґсе, будьте такі люб’язні.

Я взяв телефонну книжку. Актор мав квартиру у великому будинку біля парку Сент-Джеймс.

— Вікторія 49499, будь ласка.

За кілька хвилин я почув дещо сонний голос Браяна Мартіна.

— Алло? Хто це?

— Що йому сказати? — прошепотів я, прикриваючи слухавку.

— Скажіть йому, — промовив мій друг, — що убили лорда Еджвера і містер Мартін зробив би мені велику послугу, якби негайно навідав мене.

Я повторив усе слово в слово. На тому кінці лінії почувся вражений вигук:

— Боже мій! — залопотів актор. — То вона таки зробила це! Я приїду негайно!

— Що він сказав? — запитав Пуаро.

Я переказав йому.

— Ага! — видобув бельгієць. Здавалося, він задоволений. — То вона таки зробила це! Так він сказав? Так я і думав, саме так і думав.

Джепп із цікавістю дивився на нього.

— Ніяк не збагну, мсьє Пуаро. Спершу ви хотіли переконати мене, що та жінка, можливо, цього не зробила, а тепер, виявляється, ви знали це з самого початку.

Пуаро лише всміхнувся.

Розділ шостий Удова

Браян Мартін дотримав слова. Менше ніж через десять хвилин він уже приєднався до нас. Поки ми на нього чекали, Пуаро говорив про побічні речі, відмовляючись задовольняти цікавість Джеппа бодай у дрібницях.

Очевидно, новина надзвичайно засмутила актора. Його обличчя було блідим і напруженим.