Смерть лорда Еджвера

Я помітив, що покоївка заходила і виходила зі спальні, прибираючи різноманітний одяг, що звисав зі спинок крісел. Я здогадувався, що вона весь час слухала нашу розмову. Тепер виявилося, що Джейн повністю довіряла їй.

— Здивувалася, міледі. Відтоді, як ми його знали, його світлість, мабуть, дуже змінилися, — презирливо мовила служниця.

— Так, мабуть.

— Ви не розумієте його поведінки. Це вас спантеличує? — запитав Пуаро.

— О, так. Та не будемо перейматися цим. Чи має значення, чому він змінив свою думку, якщо він змінив її?

— Це може бути байдуже вам, мадам, та цікавить мене.

Акторка проігнорувала його.

— Головне, що я вільна, нарешті.

— Ще ні, мадам!

Вона нетерпляче глянула на бельгійця.

— Гаразд, буду вільна. Хіба це не те саме?

Пуаро дивився на неї так, наче він думав по-іншому.

— Герцог у Парижі, — сказала Джейн. — Я маю негайно телеграфувати йому. Боже мій! Його стара просто сказиться!

Мій друг підвівся:

— Мадам, я радий, що все відбулося так, як ви бажали.

— До побачення, мсьє Пуаро, і величезне дякую.

— Я нічого не зробив.

— Але принесли мені добру звістку, мсьє Пуаро. Я така вдячна. Справді.

— От і все, — сказав мені Пуаро, коли ми покинули номер. — Головне — вона! Вона не подумала, не зацікавилася, чому той лист не дійшов до неї. Ви, можливо, уже помітили, Гастінґсе, наскільки вона неймовірно кмітлива в ділових питаннях і водночас позбавлена хоч якогось інтелекту. Що ж, добрий Господь не може наділити всім.

— Хіба що Еркюля Пуаро, — хитро зазначив я.

— Насміхаєтеся, друже, — спокійно відказав співрозмовник. — Ходімо прогуляймося набережною. Хочу впорядкувати свої думки.

Я зберігав стриману тишу, поки оракул не заговорив.

— Цей лист… — знову продовжив детектив, коли ми йшли попри річку. — От що мене цікавить. Друже, існує чотири варіанти, куди він зник.

— Чотири?

— Так. Перший: його загубили на пошті. Таке трапляється, самі знаєте. Але не дуже часто. Навпаки, дуже рідко. Якби його неправильно заадресували, він би вже давно повернувся до лорда Еджвера. Ні, я схильний відкинути цей варіант, хоча, він може бути правильним.

Варіант другий: наша прекрасна леді бреше, коли каже, що ніколи не отримувала його. Це, звісно, цілком можливо. Та чарівна леді здатна на будь-яку брехню, висловлену з такою дитячою щирістю, задля своєї користі. Але я не розумію, Гастінґсе, яка в цьому користь для неї. Якщо вона знає, що він розлучиться з нею, навіщо посилати мене і просити його про це? Тут немає логіки.

Варіант третій. Лорд Еджвер бреше. І якщо хтось тут бреше, то це, мабуть, він, а не його дружина. Але я не бачу сенсу в такій брехні. Навіщо вигадувати неіснуючий лист, надісланий півроку тому? Чому просто не погодитися на мою пропозицію? Ні, я таки схильний думати, що він надіслав листа, хоча мотивів для такої різкої зміни його позиції я не можу зрозуміти.

Отож ми дійшли до четвертого варіанту: хтось приховав лист. І отут, Гастінґсе, ми ступаємо на надзвичайно цікаве поле для гіпотез, тому що листа могли приховати як в Америці, так і в Англії.

Хай би хто приховав його, та людина не хотіла, щоб шлюб розпадався. Гастінґсе, я багато віддав би, щоб знати, що стоїть за цією справою. Тут щось є, присягаюся, тут щось є.

Він замовк, а тоді повільно додав:

— Щось, про що я майже не маю уявлення.

Розділ п’ятий Убивство

Наступного дня було тридцяте червня.

О пів на десяту ранку нам повідомили, що нас прагне побачити інспектор Джепп, який чекає внизу.

Минули роки з часу нашої останньої зустрічі з інспектором зі Скотленд-Ярду.

— Ah! ce bon Japp[16], — сказав Пуаро. — Цікаво, що йому потрібно?

— Допомога, — насмішливо кинув я. — Якась справа йому не по зубах, от він і прийшов до вас.

На відміну від бельгійця, я не був поблажливим до Джеппа. Не те, щоб я був проти, коли той звертався по поради до Пуаро, зрештою, моєму другові це подобалося і це були своєрідні лестощі. А от дратувало мене лицемірне вдавання Джеппа, наче він нічого такого не робив. Я люблю прямолінійних людей. Я сказав це детективові, і він розсміявся.

— Гастінґсе, та ви з породи бульдогів. Але, пам’ятайте, бідному Джеппові доводиться зберігати своє обличчя, тому він і грає таку роль. Це ж природно.

Я зауважив, що це надто по-дурному. Співрозмовник не погодився:

— Зовнішня форма — це bagatelle[17] — але для людей це важливо. Це дає їм змогу зберегти своє amour propre[18].

Особисто я вважав, що трошки комплексу неповноцінності Джеппові не зашкодить, але сперечатися про це було зайве. До того ж я теж хотів дізнатися, що привело інспектора сюди.

Той люб’язно привітався з нами.

— Збиралися снідати, бачу? Ще не змусили курей нести для вас квадратні яйця, ге, мсьє Пуаро?

Це був натяк на скаргу мого друга на різні розміри яєць, що зачіпало його відчуття симетрії.

— Поки що ні, — засміявся детектив. — Що привело вас так рано, мій любий Джеппе?

— Це не рано. Не для мене. Я працюю вже добрих дві години. А привело мене… вбивство.

— Вбивство?

— Лорда Еджвера вбили вчора вночі в його будинку на Ріджент-ґейт. А заколола його дружина.