Смерть лорда Еджвера

Я витріщився на нього. Як і Браян Мартін. Ця заувага мого друга, я впевнений, була незбагненна для обох нас. Браян зиркнув на мене, запитально піднявши брови. Я похитав головою.

— Так, — пробурмотів Пуаро. — Історія стає надто цікавою.

— Можливо, він був старшим, — нерішуче мовив відвідувач, — але я так не думаю.

— Ні, ні, переконаний, ваше спостереження доволі точне, мсьє Мартіне. Дуже цікаво. Надзвичайно цікаво.

Вражений цими таємничими словами, Браян Мартін, здавалося, не знав, що говорити далі. Він спробував перевести розмову на інше.

— Та вечеря вийшла цікавою, — сказав він. — Джейн Вілкінсон — найзарозуміліша жінка на цьому світі.

— У неї односторонній підхід, — з усмішкою мовив Пуаро. — Вона діє напролом.

— І виходить сухою з води, — додав Мартін. — Не знаю, як люди це терплять!

— Прекрасній жінці багато чого готові пробачити, мій друже, — зауважив мій друг, підморгнувши. — От був би у неї товстий кирпатий ніс, земляниста шкіра та масне волосся. Тоді… вона не виходила б сухою з води, як ви сказали.

— Гадаю, ваша правда, — здався Браян. — Але іноді я просто скаженію від цього. Хай там як, я відданий Джейн, хоча у дечому, майте на увазі, я вважаю, вона не при здоровому глузді.

— Навпаки, я сказав би, вона була собі на умі.

— Я не про те. Вона чудово дбає про свої інтереси й має виняткове почуття бізнесу. Ні, я про моральність.

— Ах, моральність!

— Джейн Вілкінсон, як кажуть, не розуміє моральних норм. Для неї не існує «добре» та «погано».

— Так, пам’ятаю, ви казали щось подібне того вечора.

— Ми щойно говорили про злочин…

— Так, друже?

— Що ж, я не здивувався б, якби Джейн скоїла злочин.

— А ви, мабуть, добре знаєте її, — задумливо пробурмотів Пуаро. — Ви часто грали разом з нею, чи не так?

— Так, гадаю, я знаю її, як свої п’ять пальців. Тому й можу уявити, як вона з легкістю вбиває когось.

— Ага! Вона запальна, так?

— Ні, ні, навпаки. Спокійна, як удав. Якщо хтось стане їй на шляху, вона просто усуне їх, не замислюючись. І її не звинуватиш, я про моральність. Вона просто вважає, що всяк, хто перешкоджає Джейн Вілкінсон, має зникнути.

У його останніх словах відчувалася якась гіркота, якої доти не було. Я почав гадати, який спогад викликав це.

— Думаєте, вона скоїла б… убивство?

Детектив уважно спостерігав за співрозмовником.

Браян глибоко зітхнув.

— Присягаюся. Мабуть, незабаром ви згадаєте мої слова… Я знаю її, розумієте. Вона вб’є так само легко, як вип’є чашку чаю вранці. Кажу вам, мсьє Пуаро.

Він підвівся.

— Так, — тихо сказав Пуаро. — Я розумію, про що ви.

— Я її знаю, — повторив Браян Мартін. — Я бачу її наскрізь.

Якусь мить він стояв, насупившись, а потім зміненим тоном промовив:

— Щодо цієї справи, мсьє Пуаро, я повідомлю вас за кілька днів. Ви ж візьметеся, так?

Мій друг мовчки дивився на нього якийсь час, а тоді відповів:

— Так, — нарешті сказав він. — Я візьмуся. Мене це зацікавило.

Він якось дивно вимовив останні слова. Я пішов провести Браяна Мартіна. У дверях той запитав мене:

— Ви зрозуміли, що він мав на увазі, коли запитав про вік переслідувача? Тобто чому це цікаво, якщо «хвосту» приблизно тридцять? Я взагалі нічого не зрозумів.

— Я теж, — зізнався я.

— Якесь безглуздя. Може, він просто грався зі мною?

— Ні, — заперечив я. — Пуаро — не такий. Відповідно, цей пункт щось важить.

— Та щоб мене, якщо я щось розумію. Радий, що і ви теж не втямили. Не люблю почуватися повним ідіотом.

Він пішов. Я повернувся до свого друга.

— Пуаро, — запитав я, — що там із віком переслідувача?

— Ви не здогадуєтеся? Бідний Гастінґс! — Він засміявся і похитав головою. — Що ви взагалі думаєте про нашу розмову?

— Даних небагато, щоб узятися за це… Важко судити. Якби ми знали більше…

— Навіть із тим, що нам відомо, хіба це не наштовхує вас на певні думки, mon ami?

Телефонний дзвінок урятував мене від сорому визнати, що у мене не з’явилося жодних гіпотез. Я підняв слухавку.

Голос був жіночий — чіткий, дзвінкий, діловий:

— Секретарка лорда Еджвера. Лорд шкодує, але мусить відмінити завтрашню зустріч із мсьє Пуаро. Він повинен терміново вирушити в Париж. Він міг би приділити мсьє Пуаро кілька хвилин сьогодні о 12 : 15, якщо це вам зручно.

Я порадився з Пуаро.

— Звичайно, друже, поїдемо сьогодні.

Я передав його слова в слухавку.

— Дуже добре, — відповів чіткий діловий голос. — О чверть на першу, сьогодні.

Секретарка поклала слухавку.

Розділ четвертий Зустріч

Ми з Пуаро приїхали в будинок лорда Еджвера на Ріджент-ґейт у стані приємного очікування. Хоча я й не поділяв схильності свого бельгійського друга до «психології», але кілька фраз, якими леді Еджвер описала свого чоловіка, розбудили мою цікавість. Я нетерпляче чекав на це знайомство, щоб скласти власну думку.

Будинок вражав — надійний, красивий, хоча трохи похмурий. На вікнах — ні квітів, ні схожих дурничок.