Смерть лорда Еджвера

Нам одразу відчинили, але це зробив не сивий дворецький у літах, що відповідало б зовнішньому виглядові будинку. Навпаки, двері відчинив один із найкрасивіших чоловіків, яких я тільки бачив. Високий, білявий, він легко міг би позувати скульптору для образу Гермеса чи Аполлона. Та попри привабливу зовнішність було щось ледь жіночне у м’якості його голосу, що мені не сподобалося. Також, що дивно, він нагадав мені про когось, кого я бачив недавно, але не згадав би навіть ціною свого життя.

Ми попросили про аудієнцію в лорда Еджвера.

— Сюди, будь ласка.

Дворецький повів нас через хол, повз сходи, і зупинився перед дверима у дальньому куті. Відчинивши їх, він відрекомендував нас тим самим м’яким голосом, якому я вже інстинктивно не довіряв.

Кімната, у яку нас привели, нагадувала бібліотеку. Стіни були заставлені полицями з книжками. Меблі темні, але вишукані, а от стільці — надто офіційні та незручні.

Лорд Еджвер, який підвівся, щоб привітати нас, виявився високим чоловіком років п’ятдесяти. Його темне волосся посікла сивина, а на тонкому обличчі виділявся глузливий рот. Він справляв враження дратівливої та озлобленої людини, в очах світилася дивна таємниця. Я подумав, що в тих очах було щось виразно незвичне.

Його манери були строгі, формальні.

— Мсьє Еркюль Пуаро? Капітан Гастінґс? Будь ласка, сідайте.

Ми сіли. У кімнаті було прохолодно. Через єдине вікно протікало дуже мало світла, і півтемрява сприяла прохолоді.

Лорд Еджвер підняв лист, на якому я помітив почерк свого друга.

— Звичайно, ваше ім’я, мсьє Пуаро, мені знайоме. А кому ні? — Детектив ледь уклонився компліменту. — Та я не розумію ваше місце у цій справі. Ви пишете, що хочете зустрітися зі мною від імені, — він на мить затихнув, — моєї дружини.

Чоловік вимовив два останні слова особливо, так, ніби для цього потрібно докласти зусиль.

— Саме так, — підтвердив мій друг.

— Як я розумію, мсьє Пуаро, ви розслідуєте… злочини?

— Проблеми, лорде Еджвер. Проблеми зі злочинами. Та є й інші.

— Авжеж. І в чому ваша проблема тепер?

Сарказм у його словах цього разу був відчутним. Пуаро не звертав уваги.

— Маю честь звертатися до вас від імені леді Еджвер, — промовив він. — Леді Еджвер, як ви знаєте, хоче… розлучення.

— Я дуже добре це знаю, — холодно відповів лорд Еджвер.

— Вона запропонувала, щоб ми з вами обговорили це питання.

— Нема чого обговорювати.

— То ви відмовляєтеся?

— Відмовляюся? Звісно, що ні.

Хай би що там Пуаро собі очікував, але не це. Я рідко бачив друга здивованим, але цього разу так і було. Його зовнішність була смішнюча — роззявлений рот, розпростерті руки і припідняті брови. Він нагадував персонажа гумористичних коміксів.

— Comment? — вигукнув він. — Що це? Ви не відмовляєтеся?

— Не можу зрозуміти вашу реакцію, мсьє Пуаро.

— Écoutez[15], ви справді хочете розлучитися зі своєю дружиною?

— Звичайно, хочу. Вона прекрасно це знає. Я написав про це у листі.

— Ви написали їй це?

— Так, півроку тому.

— Я нічого не розумію. Я зовсім нічого не розумію.

Лорд Еджвер мовчав.

— Я вважав, що ви принципово проти розлучення.

— Не розумію, чому мої принципи — це ваше діло, мсьє Пуаро. Це правда, я не розлучився зі своєю першою дружиною. Моя совість не дозволила цього. Однак мій другий шлюб, зізнаюся відверто, став помилкою. Коли дружина запропонувала розлучитися зі мною, я навідріз відмовився. Через півроку вона написала мені знову, вимагаючи того ж. Гадаю, вона хоче знову вийти заміж — за якогось кіноактора чи когось такого. На той час мої погляди щодо цього змінилися. Я надіслав їй лист у Голлівуд, в якому повідомив її про це. Не розумію, чому вона скерувала вас до мене. Ймовірно, мова про гроші.

На останніх словах його губи знову глумливо скривилися.

— Надзвичайно цікаво, — пробурмотів Пуаро. — Аж надто цікаво. Тут є щось, чого я взагалі не можу зрозуміти.

— Щодо грошей, — продовжував лорд Еджвер. — Я не прийматиму жодних фінансових умов. Дружина покинула мене за власним бажанням. Якщо вона хоче побратися з іншим, я даю їй повну свободу, але немає жодної причини, чому вона мала б отримати від мене навіть пенні, і вона не отримає.

— Про фінансові умови не йшлося.

Лорд Еджвер здивовано підняв брови.

— Джейн явно виходить заміж за багатія, — цинічно кинув він.

— Тут є щось, чого я не розумію, — промовив мій друг. Він був спантеличений, чоло вкрилося складками від напруженого мислення. — Як мені відомо, леді Еджвер не раз спілкувалася з вами через юристів.

— Так, — сухо підтвердив лорд Еджвер. — Через англійських адвокатів, американських — словом, через усіх можливих адвокатів, аж до найбільших негідників. Зрештою, як я сказав, вона написала мені особисто.

— І раніше ви відмовляли їй.

— Саме так.

— Але отримавши лист, передумали. Лорде Еджвер, чому ви передумали?

— Це не стосується листа, — різко відповів той. — Мої погляди просто змінилися, і все.

— Досить раптові зміни.

Лорд Еджвер мовчав.

— Лорде Еджвер, які обставини змусили вас змінити свою думку?