Смерть лорда Еджвера

— Любонько, — сказала місіс Відберн, — тобі й не потрібно звертати на нього уваги! Найобдарованіший студент драматичного гуртка Оксфордського університету. А тепер і не віриться, чи не так? Шкода, що такий великонадійний талант зійшов нанівець. Але і нам з Чарльзом час іти!

І, як належить, подружжя Відбернів покинуло номер. Браян Мартін приєднався до них.

— Ну, мсьє Пуаро?

Мій друг посміхнувся акторці.

— Eh bien[9], леді Еджвер?

— Не називайте мене так, заради Бога! Я хочу забути це прізвище! Ви — найбезсердечніший чоловічок у Європі!

— Ні, ні, я не безсердечний.

Я подумав, що Пуаро, напевно, випив шампанського на келих більше, ніж потрібно.

— То ви зустрінетеся з моїм чоловіком? Змусите його зробити те, що я хочу?

— Я зустрінуся з ним, — завбачно пообіцяв мій друг.

— І якщо він відмовиться — а він такий — тоді ви придумаєте якийсь розумний план. Кажуть, мсьє Пуаро, ви найрозумніший чоловік в Англії.

— Мадам, коли я безсердечний, то на всю Європу, а щодо розуму ви згадали лише Англію.

— Якщо ви все влаштуєте, я згадаю про всесвіт!

Пуаро підняв руку, стримуючи її.

— Мадам, я нічого не обіцяю. Це зацікавило мене з психологічної точки зору, і я спробую домовитися про зустріч із вашим чоловіком.

— Психоаналізуйте його, скільки завгодно. Може, це піде йому на користь. Але ви повинні впоратися із завданням, заради мене. Мені потрібне це кохання, мсьє Пуаро.

І мрійливо додала:

— Лишень подумайте, яка це буде сенсація!

Розділ третій Чоловік із золотим зубом

Через кілька днів, за сніданком, Пуаро кинув мені листа, якого щойно відкрив.

— Ну, mon ami, — сказав він. — Що думаєте про це?

Записка була від лорда Еджвера, у ній холодною офіційною мовою повідомлялося про зустріч об одинадцятій годині наступного дня.

Маю зізнатися, мене це дуже здивувало. На вечері я був сприйняв слова Пуаро, як несерйозні, — у такому розслабленому оточенні — і я й не уявляв, що він насправді зробив певні кроки, щоб виконати свою обіцянку.

Мій друг, який був надзвичайно спостережливий, прочитав мої думки, і його очі засяяли.

— Так, mon ami, то було не тільки шампанське.

— Я не мав цього на увазі.

— Мали, мали… Про себе ви подумали, що бідний старий, піддавшись владі алкоголю, обіцяє те, чого не виконає, тобто не збирається виконувати. Але, мій друже, обіцянки Еркюля Пуаро — священні.

І він величаво підвівся після своїх останніх слів.

— Звісно, звісно. Я знаю, — квапливо сказав я. — Але я подумав, що ваше рішення трохи — так би мовити — піддалося впливу.

— Я не маю звички дозволяти, щоб на мої рішення «впливали», як ви сказали, Гастінґсе. Найкраще і найсухіше шампанське, навіть найспокусливіша красуня із золотистим волоссям — ніщо не вплине на Еркюля Пуаро. Ні, mon ami, я просто зацікавився, от і все.

— Любовним романом Джейн Вілкінсон?

— Не зовсім. Любовний роман, як ви його назвали — щось занадто банальне. Це — лише черговий крок до успішної кар’єри дуже вродливої жінки. Якби герцог Мертонський не мав ні титулу, ні багатства, його романтична схожість на замріяного ченця більше б не цікавила леді. Ні, Гастінґсе, мене інтригує психологічний аспект справи. Взаємозв’язок персонажів. Я радий, що маю можливість вивчити лорда Еджвера зблизька.

— То ви не очікуєте, що виконаєте свою місію?

— Pourquoi pas?[10] У кожного своє слабке місце. Не думайте, Гастінґсе, що оскільки я вивчаю справу з психологічної точки зору, я не докладу усіх зусиль, щоб виконати завдання, довірене мені. Я завжди люблю повправлятися у своїй винахідливості.

Я боявся, що розмова перейде до маленьких сірих клітинок, але, дякувати Богу, обійшлося.

— Тож ми їдемо на Ріджент-ґейт завтра об одинадцятій годині, еге ж?

— Ми? — Пуаро здивовано підняв брови.

— Але, Пуаро! — вигукнув я. — Ви ж не покинете мене. Я завжди складаю вам компанію.

— Якби це був злочин: таємничий випадок отруєння, вбивство — ті речі, що тішать вашу душу… Але простий випадок соціальної адаптації?

— Більше жодного слова, — рішуче сказав я. — Я їду.

Бельгієць тихо розсміявся, і в той момент нас повідомили про приїзд відвідувача.

На наше велике здивування, ним виявився Браян Мартін.

При денному світлі актор здавався старшим. Він досі був красенем, але то була в’януча краса. Мені спало на думку, що він, імовірно, вживає наркотики. У ньому відчувалася якась нервова напруженість, що вказувала на цю можливість.

— Доброго ранку, мсьє Пуаро, — бадьоро сказав він. — Тішить, що ви з капітаном Гастінґсом ще снідаєте о такій порі. До речі, ви, певно, зараз досить зайняті?

Пуаро привітно всміхнувся:

— Ні, — мовив він. — Наразі у мене практично немає важливих справ.

— Та ну, — засміявся Браян. — Вас не викликали в Скотленд-Ярд? Жодних делікатних справ, які ви розслідуєте для королівської сім’ї? Не можу повірити.

— Ви поєднуєте фантазію і реальність, мій друже, — сказав Пуаро, усміхаючись. — Можу вас запевнити, що на цю мить я цілком без роботи, хоча допомоги по безробіттю ще не потребую. Dieu merci[11].