Смерть лорда Еджвера

— Ходімо просто зараз, — сказала вона, сліпучою усмішкою запросивши й мене.

Те, що ми можемо не погодитися на її пропозицію, навіть не спадало їй на думку. Вона змусила нас піти за нею, і не подумавши вибачитися.

— Як мені пощастило познайомитися сьогодні з вами, мсьє Пуаро, — говорила вона дорогою до ліфта. — Дивовижно, як усе просто складається для мене. Я саме сиділа і думала, що ж мені робити, а тут ви за сусіднім столиком, і я сказала собі: «Мсьє Пуаро порадить, як вчинити».

Жінка перервалася, щоб сказати ліфтеру: «Третій поверх».

— Якщо я можу вам чимось допомогти… — почав було Пуаро.

— Звісно, що можете. Чула, ви найдивовижніша людина на світі. Хтось повинен вирвати мене з тієї скрути, у якій я перебуваю, і впевнена, що саме ви — та людина.

Ми вийшли на третьому поверсі, Джейн Вілкінсон провела нас коридором. Зупинившись на мить біля дверей, ми увійшли в один із найрозкішніших номерів готелю «Савой».

Кинувши білу хутряну накидку на одне з крісел, а інкрустовану коштовними камінцями сумочку — на стіл, акторка опустилась у вільне крісло і вигукнула:

— Мсьє Пуаро, мені потрібно якось позбутися свого чоловіка!

Розділ другий Вечеря

Моєму бельгійському другові знадобився певний час, щоб оговтатися.

— Але, мадам, — промовив він, блиснувши очима, — позбуватися чоловіків — не моя спеціалізація!

— О, звісно, я це знаю.

— Вам потрібен юрист.

— А тут ви помиляєтесь. Я вже сита по горло тими юристами. Я мала справу і з чесними юристами, і з шахраями, та жоден із них мені не допоміг. Юристи просто знають закон, і вони, здається, позбавлені хоча б якогось здорового глузду.

— А я ні, по-вашому?

Акторка розсміялася.

— Подейкують, мсьє Пуаро, у вас чуття, як у кота.

— Comment?[6] Як у кота? Не розумію.

— Що ж, ви саме той, хто мені потрібен.

— Мадам, маю я чи не маю трохи клепки, — насправді, маю, не прикидатимусь. Але ваша дрібна справа — не мій жанр.

— Не розумію, чому ні. Це ж проблема.

— О, це точно!

— І складна, — продовжувала Джейн Вілкінсон. — Я сказала б, ви не з тих, хто боїться труднощів.

— Дозвольте привітати вас із правильним здогадом, мадам. Але ж знову, я не проводжу розслідувань для розлучень. Воно не зовсім приємне… ce métier là[7].

— Дорогий мій, я не прошу вас шпигувати. Це нічого не дасть. Але я мушу позбутися того чоловіка, і я впевнена, що ви могли б розповісти мені, як це можна зробити.

Пуаро трохи помовчав, а тоді відповів. У його голосі з’явилися нові нотки:

— По-перше, скажіть мені, мадам, чому ви так сильно хочете «позбутися» лорда Еджвера?

Акторка не завагалася з відповіддю, що була швидка і продумана:

— Чому ж, я скажу. Я хочу одружитися знову. Яка ще причина може бути?

Її величезні блакитні очі випромінювали щирість.

— Хіба не легше розлучитися?

— Ви не знаєте мого чоловіка, мсьє Пуаро. Він… Він… — Співрозмовниця здригнулася. — Я не знаю, як пояснити. Він дивакуватий, не такий, як інші.

Вона помовчала, а тоді продовжила:

— Йому не слід було одружуватися… ні з ким. Я знаю, що кажу. Я не можу це описати, та він — дивний. Перша дружина, знаєте, утекла від нього. Покинула тримісячну дитину. Він відмовився давати їй розлучення, і нещасна жінка померла десь за кордоном. Тоді він одружився зі мною. Що ж, я не витримала, злякалася. Я покинула його і поїхала у Штати. У мене немає приводів для розлучення, але навіть якби вони були, він би навіть не помітив їх. Він — якийсь фанатик.

— Мадам, у деяких штатах Америки ви змогли б розлучитися.

— Це не для мене, бо я збираюся жити в Англії.

— Ви хочете жити в Англії?

— Так.

— Хто ж той чоловік, з яким ви прагнете одружитися?

— У цьому й річ. Герцог Мертонський.

Я аж ахнув від несподіванки. Герцог Мертонський досі розбивав надії багатьох матерів, що мали дочок на виданні. Молодик із чернечою вдачею, пристрасний англокатолик, а ще подейкували, що він повністю в руках своєї матері, грізної вдови-герцогині. Молодий герцог вів аскетичне життя, збирав китайський фарфор і, як казали, мав естетичний смак. Говорили, що він не цікавиться жінками.

— Я просто божеволію від нього, — сентиментально мовила Джейн. — Він не схожий на інших, а Мертонський замок такий чудовий. Усе це — найромантичніше, що відбувалося зі мною. Він надзвичайно вродливий, як замріяний чернець.

На мить вона затихла.

— Вийшовши заміж, я покину сцену. Вона вже набридла мені.

— А тим часом, — сухо нагадав Пуаро, — лорд Еджвер стоїть на шляху цих романтичних мрій.

— Так! І це просто виснажує мене, — вона замислено оперлася на спинку крісла. — Звісно, якби ми були в Чикаго, його б легко прибрали, але тут у вас до гангстерів не звертаються.

— Тут, — посміхнувся мій друг, — вважають, що кожен має право на життя.

— Ну, я б не сказала. Гадаю, вам було б краще без деяких політиків, а те, що я знаю про Еджвера, дає мені право думати, що він теж буде невеликою втратою, радше навпаки.

У двері постукали, увійшов офіціант із вечерею. Джейн Вілкінсон продовжувала обговорювати свою проблему, не звертаючи уваги на його присутність.

— Мсьє Пуаро, я не хочу, щоб ви вбивали його.

— Дякую, мадам.