Сміттяр

Час від часу з камери виводили заарештованих - по двоє-троє. Ерік нервово ходив уздовж  грат, не міг стояти на місці. У нього в голові крутилася тільки одна думка - це ж треба так влипнути! Він завжди вважав себе  розважливим та серйозним, особливо в порівнянні з шалапутним Тедом. А насправді сам недалеко від нього пішов. Адже зараз, напевно, у всіх будуть перевіряти документи, у тому числі, й зніматимуть відбитки пальців, а по них простіше простого буде з'ясувати, хто він є насправді.

До камери знову увійшли двоє копів, щоб забрати з собою ще кількох арештантів.  Його поки що обходили стороною. Але тут Ерік вирішив діяти на упередження, адже все одно він навряд чи нашкодить собі більше, ніж це вже сталося. Він підійшов до поліцейських і, пригадавши, як у подібних випадках поводив себе Тед, заявив:

- Що це за  маячня? Чому мене тут тримають? Я хочу негайно викликати свого адвоката!

"Зараз спитають, як ім'я мого адвоката  - а біс його знає, - промайнула гарячкова думка. - Ет, нехай! Якось викручуся..."

Поліцейський ліниво зміряв його поглядом з голови до ніг:

 - Дивись, який розумник знайшовся! Адвоката йому подавай! Може, ще й президенту зателефонувати?

 - Президенту не обов'язково, а от з головним прокурором міста я б поспілкувався, - продовжував грати свою роль Ерік. - Між іншим,  він хороший знайомий мого батька, вони завжди разом грають у гольф...

 - Ану, покажи своє посвідчення, - глипнув на нього другий коп. - Зараз розберемося, що ти за один!

Ерік дістав із кишені куртки пластикову картку. Поліцейський уважно роздивився фото на посвідченні. тоді прочитав прізвище:

 - Рассел Теодор,  клас "Е", статус "дипломат"... Глянь, Майкле, яку ми рибку впіймали!

 - Ану, хлопче, пішли з нами, - сказав його напарник, заклопотано чухаючи потилицю.  - А ви чого вилупилися? - крикнув до решти арештантів. - Живо всі обличчям до стіни! І так стояти. поки я не повернуся!

Два десятки людей, що перебували в камері, приглушено лаючись, повернулися спинами до грат. Еріка схопили за комір і безцеремонно виштовхали з камери.

***********

Його провели по довгому коридору, тоді Майкл велів чекати і увійшов до якогось кабінету, а його напарник залишився з Еріком під дверима, щось невдоволено мугикаючи собі під носа.  Швидко з кабінету визирнув ще якийсь чоловік у формі - із того, як його провожатий враз виструнчився, хлопець зрозумів, що, певно, його привели до когось із начальства.  Господар кабінету  уважно подивився на хлопця, а потім поманив його пальцем. Ерік увійшов.

 - Йди-но, хлопче, он туди, і сиди тихо, мов миша, - сказав полісмен  і відчинив якісь дверцята, що зразу здалися Ерікові звичайною стінною шафою. Але потім він побачив, що то було щось схоже на кімнату відпочинку - дуже маленьку, без вікон, її освітлювала лампа денного світла під стелею, а в кімнатці поміщалися тільки  пошарпаний диван, невеликий столик та сейф у кутку.  Ерік присів на краєчок дивана і прислухався. Двері за ним відразу зачинили, і майже нічого з того, що відбувалося у кабінеті, він не міг розібрати - лише чиїсь кроки, голоси, потім все стихло. Хлопець не знав точно, скільки він так просидів - бо в кімнатці не було вікон, годинника він не мав, а мобільний  відібрали при обшуку. Якоїсь миті він  навіть задрімав, потім відразу отямився, встав, походив туди-сюди, підійшов до дверей, але відчинити їх не наважився. Йому здалося, що всі про нього забули, і  він тут, у цій мишоловці, сидітиме ще дуже довго...

Але саме в цю мить двері відчинилися. На порозі стояв Майкл. Він простягнув Ерікові його ( вірніше Теда) документи, смартфон, гаманець - усі речі, котрі перед цим в нього конфіскували.

 - Пішли, - скомандував, і Ерік знову слухняно попрямував за ним. Коли вони вийшли в коридор, Ерік зі здивуванням побачив, що за вікнами уже темно.  Поліцейський провів його якимись закапелками на перший поверх. За весь цей час вони не зустріли жодної живої душі - чи то більшість співробітників уже розійшлися по домівках, чи Майкл  спеціально вибрав такий маршрут, щоб їх ніхто не побачив. Полісмен  дістав із кишені ключа та відчинив двері у закутку коридору. Звідти війнуло нічною прохолодою.

 - Давай, забирайся звідси, - сказав Майкл, похмуро зиркаючи на Еріка. - І запам'ятай - тебе тут не було. А як почнеш  ще ляпати язиком - матимеш неприємності.

Як тільки Ерік переступив поріг, двері за ним різко зачинилися. Він переборов себе, щоб не зірватися з місця і не побігти. Пішов неквапливо, як, мабуть, зробив би Тед.  Тоді не витримав і озирнувся. Висока темна будівля байдуже дивилася на нього безліччю неосвітлених вікон.  Ерік нервово здригнувся та прискорив ходу. Скоро він буде удома.

"Я вже думаю про квартиру Теда, як про свій дім", - здивовано констатував  він.

27