Сміттяр

Учитель звірявся з якоюсь схемою, накресленою на папірці, а вони слухняно, як отара овець за пастухом, брели за ним. Усі присмиріли, навіть затяті шкільні відчайдухи  виглядали збентеженими. Авжеж, їм  протягом усіх дванадцяти років повторювали - "Головне для вас -  успішно скласти ТОМ. Якщо  "прошляпите" - іншого шансу може вже не бути..."

Нарешті містер Ешлі побачив потрібні двері. У невеличкій аудиторії,  схожій на комп'ютерний клас, тільки розділений на окремі кабінки - для кожного учня своя - їх зустрів молодий хлопець, певно, сам недавній студент, який, як зрозумів Ерік, відповідав за роботу комп'ютерів.

 - Введіть кожен свої особисті дані, - скоромовкою  запропонував він, коли  випускники розбрелися по кабінках. 

Ерік почав заповнювати анкету, що була відкрита перед ним, і раптом екран комп'ютера блимнув і погас. Він подивився навколо -  несправність трапилася лише з його машиною, решта однокласників продовжували зосереджено тицяти пальцями в клавіші. 

 - Вибачте, - хлопець підняв руку, щоб привернути увагу програміста, - У мене чомусь комп'ютер вирубився.

Працівник департаменту швидко підійшов до нього, спробував ввімкнути прилад, але той ніяк не реагував.

 - Що ж нам робити? - запитав містер Ешлі.

 - Одну хвилинку, - програміст дістав  смартфон і вийшов у коридор. Втім, він швидко повернувся.

 - Ви знаєте, щоб вам потім усім класом не чекати одного учня,  хлопець може  приєднатися до випускників з іншої школи. Тільки потім хай принесе результати тесту сюди. Я уточнив - поверхом вище, в аудиторії 323,  зараз розпочинається тестування учнів двісті сорокової школи,  там є вільний комп'ютер. Бо у нас - ви бачите, все впритик.

 - Ти чув, Еріку? - сказав учитель. - Піднімешся на третій поверх, знайдеш  триста двадцять третю аудиторію, скажеш,  що тебе направили для  проходження тесту, і не забудеш потім узяти роздруківку з результатами та принести мені. І швидко, бо в тебе не буде часу, на весь тест маємо півгодини, далі під'їде наступна група!

Еріку не було коли роздумувати, він кивнув головою і  швидко вискочив у коридор

6

Піднявшись на третій поверх, хлопець зупинився, щоб  зорієнтуватися, куди йти. Ось перед ним номер 340, а по інший бік уже 360. Та тут сам чорт ногу зломить!

Раптом він побачив, як наприкінці коридору відчинилися двері, і звідти визирнула дівчина з коротко стриженим каштановим волоссям. Вона помахала йому рукою:

 - Тедді, ну де тебе чорти носять! Іди швидше, бо містер Вайт вже на межі нервового зриву!

Ерік кивнув їй і підійшов ближче. Дівчина була зовсім незнайома, одначе вона назвала хлопця  дитячим  прізвиськом, яке знали тільки його рідні. Колись, як він був зовсім маленьким, мав улюбленого плюшевого ведмедика Тедді, котрого Ерік всюди носив з собою: сідає обідати - і ведмедика тулить за стіл, лягає спати - Тедді під боком, іде в дитсадок  - іграшку ховає в рюкзак і бере з собою. Але коли хлопець пішов до школи, він раптом засоромився свого улюбленця і перестав носити з собою. Ще й дуже злився, якщо його ненароком називали дитячим прізвиськом. Тож скоро воно відійшло у минуле.

"Може, ми разом ходили у дитсадок? - подумав Ерік. - А вона потім переїхала в інший район, а моє прізвисько запам'ятала..."

Але особливо розмірковувати чи розпитувати дівчину не було коли. Вона схопила його за руку і потягла за собою. Потім повернула голову, уважно глянула в вічі:

 - Ти що, підстригся? Якийсь геть на себе не схожий...

Ерік знову кивнув - він і справді нещодавно був у перукарні. Дівчина вела себе дивно, але він вирішив думати про здачу тесту, а не про неї.

В аудиторії, куди вони зайшли, було чоловік п'ятнадцять учнів та двоє дорослих. Один із них - товстенький, лисуватий, докірливо похитав головою:

 - Юначе, негоже запізнюватися на такий важливий іспит, - несподівано м'яко дорікнув він. - Сідайте, будь ласка, ось за цей комп'ютер, ваші дані я вже ввів.

"Класний у них вчитель, у цих "двісті сорокових", - подумав Ерік. - Наш би, якби хтось запізнився, лаяв би в хвіст і гриву, а цей : "Юначе, будь ласка..." Взагалі щось у цьому класі здалося йому дивним - одяг, зачіски виглядали більш неформальними, ніж у їхній школі, дівчата були яскраво нафврбовані. Але придивлятися особливо не було коли - хлопець заглибився у виконання завдань, стараючись ніде не припуститися помилки. Тести не були особливо складними, тільки довгими і  прискіпливими - багато найрізноманітніших запитань , і переключатися з одного на інше часом було складно. Але він  уже відчув той азарт, який виникає, коли робиш якусь важливу справу і розумієш, що у тебе все виходить.

Хлопець  пройшов випробування одним із перших, і  перед ним на екрані з'явився напис : "Отримати результат". Ерік відчув, як швидко закалатало серце, а долоні вмить спітніли. Він ледве не промахнувся курсором  по тому місцю на екрані, куди треба було натискати. З другої спроби все вийшло, на моніторі замерехтіли рядочки невідомих кодів та цифр, а потім він прочитав: "Рекомендована професія - астрофізик".