Снігопад

Він обертається і дивиться на десять тисяч випадкових шанувальників, що горлають йому услід. Тепер, коли Хіро стоїть на порозі, більше не розчинений у повені аватарів, він чітко бачить людей у передніх рядах. Всі ці найдикіші та найкрутіші аватари сподіваються, що Да5ид — власник та Генеральний Хакер «Чорного сонця» — запросить їх досередини. Вони мерехтять і зливаються в суцільну істеричну стіну. Надзвичайно вродливі жінки, відретушовані на комп’ютері та відрендерені з частотою сімдесят два кадри на секунду, ніби тривимірні пін-апи з «Плейбоя», — це старлетки, які сподіваються, що їх вирізнять з-поміж інших. Дикуватого виду абстракції, вихори верткого світла — це хакери, які сподіваються, що Да5ид помітить їхній талант, запросить, запропонує роботу. Вкраплення чорно-білого — це ті, хто увійшов у Метасвіт через дешеві громадські термінали, відрендерені у вигляді смиканих і зернистих чорно-білих образів. Більшість із них — звичайнісінькі психи, що перебувають у полоні своїх фантазій заколоти якусь обрану ними акторку; в Реальності їм до неї не підібратися, тож на пошуки жертви вони виходять у Метасвіт. Є там і перспективні рок-зірки, складені з лазерного світла, наче щойно зійшли зі сцени, є аватари ніппонських бізнесменів, зроблені на ексклюзивне замовлення за допомогою наддорогого заліза, але всі цілком однакові та нуднющі у своїх костюмах.

Один чорно-білий виділяється, бо вищий за інших. Протокол Стріту визначає, що твій аватар не може бути вищим, ніж ти є насправді, щоб не було людей у милю заввишки. До того ж, якщо цей хлопець користується платним терміналом, — а, судячи з якості зображення, це саме так — то його аватар відображається взагалі без прикрас, саме таким, яким він є насправді, просто в гіршій якості. Говорити з чорно-білим на вулиці — то ніби говорити з людиною, лице котрої засунули в ксерокс і натиснули кнопку друку, а ви берете і роздивляєтесь аркуші по одному.

У нього довге волосся, розділене посередині, наче фіранки, — за ними видніється вибите на чолі тату. Через низьку роздільну здатність тату неможливо розгледіти чітко, але воно, здається, складається зі слів. У нього тоненькі вусики, як у Фу Манчу.

Хіро розуміє, що хлопець його помітив і зараз роздивляється, міряє поглядом, особливу увагу приділяючи мечам. Чорно-білим лицем розповзається посмішка. Це вдоволена посмішка. Посмішка впізнавання. Посмішка чоловіка, який знає щось таке, чого Хіро не знає. Чорно-білий чувак стоїть собі, склавши руки на грудях, нудиться, чекає на когось, аж ось його руки опускаються, вільно гойдаються від плечей, він стає схожим на атлета під час розминки. Підступає близько, наскільки може, і нахиляється вперед; він настільки високий, що позад нього видно лише чорне порожнє небо, яке прорізають яскраві спалахи рекланімацій.

— Слухай, Хіро, — звертається до нього чорно-білий, — не хочеш спробувати «Снігопаду»?

Перед «Чорним сонцем» швендяє чимало дивних людей, що кажуть дивні речі. Їх слід ігнорувати. Але цей зумів привернути увагу Хіро.

Перша дивина: чувак знає його ім’я. Але в людей є свої способи отримувати інформацію. Це, мабуть, нічого.

Друга: звучить як пропозиція від пушера, що було б нормою біля входу до бару в Реальності, але тут Метасвіт, а в Метасвіті неможливо продавати наркотики, бо неможливо впоротися, просто на щось дивлячись.

Третя: назва. Хіро ніколи раніше не чув про наркотик під назвою «Снігопад». Воно й не дивно — щороку винаходять тисячі нових наркотиків, і кожен має щонайменше пів десятка фірмових назв.

Але «Снігопад» — це з комп’ютерного жаргону, означає «обвал», краш системи — баґ — на рівні настільки базовому, що збоїть модуль комп’ютера, який контролює електронний промінь у моніторі, і тоді промінь починає безладно бігати по екрану, перетворючи ідеальну матрицю пікселів на хаотичну хурделицю. Хіро мільйон разів бачив, як це відбувається, проте така назва дуже дивна для наркотика.

Але насправді увагу Хіро привертає його впевненість. Він цілковито спокійний і незворушний. Таке враження, що говорить із астероїдом, — і це також було б нормально, якби тільки в тому, що робить цей чоловік, був бодай якийсь, бодай найменший сенс. Хіро намагається відшукати на обличчі чоловіка хоч якісь підказки, але що пильніше він придивляється, то більше мінливе чорно-біле лице розпадається на кутасті пікселі: це як втикатися носом в екран зламаного телека. Аж зуби починають боліти.

— Вибач. Що ти сказав?

— Не хочеш спробувати «Снігопаду»?

У нього незнайомий для Хіро хриплуватий акцент, аудіо таке ж поганюще, як і відео. На тлі цього хлопця Хіро чує машини, що пролітають повз нього. Вочевидь, він залогінився з якогось громадського терміналу біля швидкісного шосе.

— Я не в темі, — зізнається Протагоніст. — Що таке «Снігопад»?

— Це наркотик, придурку, — відповідає. — А ти що подумав?

— Хвилинку. Це щось новеньке. Ти насправді думаєш, що я дам тобі тут якісь гроші? А тоді що, чекати, поки ти той наркотик поштою вишлеш?