Сокіл і Ластівка

— Точно. Тільки так його у нас і кличуть.

Метр Сальє поморщився, але не зволив дати відповідь.

— Я королівський писар. І нікому тут не родич, не свояк, не кум і не сват. Сподіваюся, лікарю, ми з вами зійдемося. Вчені люди мають триматися один одного, особливо в такому, дозвольте сказати, непрезентабельному товаристві.

Ах, ось хто це. Зрозуміло.

У французького короля жодний корсар не має права виходити в море без адміралтейського чиновника, покликаного оберігати інтереси корони. Він має якнайсуворіше реєструвати всю здобич і стежити за тим, щоб команда нічого не приховала.

На цю посаду добирають людей певного складу: жовчних, прискіпливих, недовірливих. Влада спеціально пильнує, щоби писар був на екіпажі чужинцем і, бажано, у неприязних стосунках із капітаном. Нещасні випадки на морі трапляються нерідко, і дуже просто було б влаштувати для надміру прискіпливого інспектора якусь пригоду. Скажімо; випала людина за борт. Або отруїлася протухлим м’ясом. Однак із королівськими писарями такі халепи майже ніколи не трапляються, як би люто не ненавиділи цих крутіїв моряки. Тому що смерть адміралтейського чиновника, неважливо з яких причин, тягне за собою обов’язкове неквапне розслідування, на час якого корабель з усім його вмістом опиняється під арештом. Прискіпливі допити, очні ставки й обшуки інколи тягнуться місяцями, і, поки справа не буде закрита, ніхто, крім тяжкохворих, не має права зійти з корабля не берег. Можна, звісно, дати хабара, щоб прискорити тяганину, але коштуватиме це ой як недешево.

Пан Сальє на прізвисько Кліщ, судячи з вигляду і мови, був класичним зразком своєї професії.

На столі, накритому дерев’яною решіткою з комірками різної величини (туди ставили миски і склянки, щоб ті не совалися поверхнею від хитавиці), два прибори стояли неторканими.

— Це місце капелана. Чудило сказав, що їстиме з матросами, — знизав плечима Логан, попиваючи сидр з кухля незвичного вигляду: зверху він мав перетинку. Я не відразу зметикував, що дженджуристий штурман таким чином оберігає свої напахчені вусики. — А ось там сидить мічман. Він зараз на вахті.

— Його звати Проноза, він синок нашої кузини Гуен, — додав Кабан. — Ви, лікарю, тримайтеся з ним насторожі й, головне, не сідайте в карти грати.

Тут же увійшов і мічман, наче стояв за дверима.

— Що ви прибріхуєте, дядьку?! — сказав він, підтвердивши мою здогадку. — Заздрите моїй ученості, от і казитесь. — Він сів до столу і жадібно вп’явся у солоний окіст. — Це хто, лікар? Привіт, лікарю. Я тут один справжній морський офіцер, у гідрографічній школі навчався. Не те що ці.

— Півроку всього, потім тебе виперли, — зауважив один із близнюків.

— А з вас ніхто взагалі не навчався! Тому я вже мічман, а ви в мої роки по реях сновигали… Ой, добрий коник!

Летиція, хоч і зголодніла (за вчора вона не з’їла і крихти), поглянула на їжу з якимось острахом. Їй ще треба було звикнути до корабельної їжі. «Солоним конем» моряки називають солонину, що становить головний продукт їхнього раціону. Свіже м’ясо подають скупо, не частіше ніж один раз на тиждень, коли забивають бичка чи барана. Решту часу їдять густу юшку з часнику і зерна, запиваючи пивом або сидром. Офіцерам заведено подавати вино, матросам — на свята чарку рому. Борошна завжди не вистачає, тому, якщо на суходолі зазвичай на хліб кладуть тонкий шматочок м’яса, то в морі навпаки.

Я, однак, всього цього (за винятком рому) не вживаю. Солонину мій шлунок не перетравлює, хліба папузі в плаванні ніхто не дасть, від часнику в мене випадає пір’я. Та в морі я не буваю голодним. По-перше, я майже весь час сплю. А по-друге, якщо виникне бажання поїсти, можу політати над хвилями й вихопити з води якусь незграбну рибинку — це мені добре вдається. Коли ж ми спустимося в південні широти, над океаном почнуть пурхати летючі довгопери, смачніше за яких нічого не буває. Власне, любов до сирої риби пояснюється моїм японським походженням.

* * *

І потягнулися дні, що їх майже неможливо відрізнити один від одного.

Що таке життя на морі?

Якщо немає бурі чи бою — нудьга, рутина та безкінечне ловлення вітру. Якщо, на щастя, дме попутний — тобто на фордевінді, все просто: знай собі підіймай побільше вітрил та жени вперед, до горизонту. Якщо дме боковий, тобто на бейдевінді, у марсових багато роботи з косими вітрилами. Якщо зустрічний — корабель маневрує довгими гострими зигзагами, інколи проходячи за цілу добу всього двадцять або тридцять миль.

Матроси борються з нудьгою по-різному. У вільний від вахти час хтось в’яже хитрі вузли (цю майстерність на кораблях високо цінують), хтось править теревені, хтось грає в карти на щиглі або потиличники. Ставити на кін гроші або речі команді суворо заборонено — інакше може дійти до смертовбивства, а то й бунту. Але офіцери в кают-компанії зазвичай зневажають цією забороною. Принаймні на корсарських кораблях.