Сокіл і Ластівка

— Значить, англієць — багатший? — збуджено запитав Дезессар. — Треба вискочити зі сховку і приєднатися до союзників! Мерщій, поки ця «Русалка» з червоним пір'ям не спустила штандарт! Тоді за правилами ми матимемо право на частину здобичі!

Він хотів дати команду боцману, але штурман заперечив:

— На вашому місці я б не поспішав. Іспанцям ще доведеться пововтузитись. Хіба не ясно з кольору вітрил, що англієць — несповна розуму? Якби він мав здоровий глузд, то вже здався б. А він відкриває гарматні порти, бачите? Краще вступимо в бій, коли іспанці обламають йому ікла. Але, звісно, до того, як «Русалка» спустить прапор. Не вистачало ще, щоб ми втрапили під залп її гармат. Якщо не помиляюся, там встановлені потужні 32-фунтівки. Одного такого ядра досить, щоб переламати наш грот, як соломинку.

Штурмана підтримав королівський писар:

— Дуже розумно! Згідно з правилами, здобич ділять за числом вимпелів, з поправкою на кількість гармат і присутній екіпаж. За вимпелами ми можемо претендувати на 25 відсотків, за гарматами… — Він попросив у одного з сусідів трубу і почав прикидати. — Так… На лінійному кораблі сімдесят чи близько того, на фрегаті сорок, на корветі тридцять — разом сто сорок. А у нас всього п'ятнадцять. Тобто за гарматним коефіцієнтом ми отримуємо одну дев'яту… За екіпажним коефіцієнтом ще гірше. Нас менш ніж півсотні, а іспанців чоловік шістсот-сімсот. Максимум того, на що можна сподіватися — 10 відсотків. Якщо ж англієць поскубе союзникам пір'я, та ще, дай Боже, відправить один із кораблів на дно, наша частина помітно збільшиться.

Офіцери голосно схвалили цю логіку, визнав її правоту і капітан.

Іспанська ескадра перешикувалася у бойову колону: попереду корвет, за ним лінійний корабель, фрегат позаду. Я не флотоводець і не можу пояснити, чому адмірал надумав ставити у голову колони найслабший із кораблів. Напевно на те були якісь підстави. Можливо, іспанці боялися, що ворог все ж спробує йти проти вітру, а корвет швидший і краще маневрує.

Однак «Русалонька» не розвернулася. Вона помчала прямо на головний корабель, все ще не відповідаючи на вогонь його бакової гармати. У мене прекрасний зір, я без усякої підзорної труби бачив, як від білосніжного борту фрегата летять друзки. На відстані в півтора кабельтових від іспанця багрянокриле судно раптом різко, з неможливою спритністю повернулося боком, зрізало корвету ніс і майже впритул, за півсотні кроків, ударило по ворогу повним залпом.

Я ніколи не бачив, щоб корабель тонув так швидко. Певно, гармати англійця були націлені по ватерлінії, і залп тяжких гармат розколов корпус по всій довжині. Корвет нахилився набік, так що з палуби у воду посипалися люди, а потім взагалі ліг щоглами на воду.

Внизу радісно закричали наші, аж ніскільки не розчаровані втратами союзників. Одним вимпелом і тридцятьма гарматами менше!

Екіпажний коефіцієнт теж стрімко змінювався на користь «Ластівки».

Щоб не піти на дно разом із кораблем, команда корвета пострибала у море, а тутешні води, як я вже казав, кишать акулами…

Картина була жахливою. У розпал баталії іспанці з інших кораблів не могли спустити човни, щоб врятувати своїх товаришів. Серед хвиль закипіла діловита, жадібна метушня. Бідолашні матроси відчайдушно працювали руками, пливучи в сторону берега, а між ними швидкими стрілами проносилися довгасті силуети, яких ставало дедалі більше… Акули здатні вловлювати запах крові за кілька миль, і зараз сюди кинулися хижаки з усієї околиці. Але й тим морякам, хто уникне гострих зубів, сподіватися не було на що. Берег на обіцяв їм порятунку. Кожного, хто допливе до скель, хвилі розмажуть об гостре каміння.

Ох, люди, люди! Що за безумство поселяється у ваших душах і запалює ваш мозок? Заради чого ви терзаєте, радите, принижуєте і вбиваєте одне одного? Хіба мало того, що на кожного з вас чатує ціла низка випробувань, потрясінь і нещасть? Воістину ваші найгірші вороги — ви самі.

Поки я переймався філософською скорботою, моя дівчинка діяла.

— Капітане! — крикнула вона. — Треба спустити шлюпки! Ми зможемо хоч когось підібрати, адже це наші союзники!

— А воювати хто буде? — суворо відповів Дезессар. — У мене кожна людина на рахунку.

Я не знаю, чим скінчилася ця суперечка. Капітан англійського корабля викинув таку штуку, що я не повірив власним очам. Замість того, щоб скористатися неймовірною нагодою, яка дозволила йому одним залпом потопити найшвидший ворожий корабель, і спробувати втекти, «Русалонька» знову різко змінила курс. Тепер вона йшла прямо на іспанський флагман, наче хотіла з ним зіштовхнутися!

Англійським фрегатом керував або навіжений, або людина неймовірної обачливості.

Я повинен був поглянути на цього суб'єкта зблизька. Він на це заслуговував.

У мене немає збільшувальних лінз, однак є крила. Ними я і скористався.

Мені не раз доводилося спостерігати за морськими битвами ось так, згори. Коли бачиш цей страшний, але й заворожливо красивий балет з-під хмар, серце завмирає від жаху й захвату.