Сокіл і Ластівка

Помічник кинувся до невисокої кабіни, прибудованої до основи грота. Я вважав, що там зберігаються канатні бухти або запасні вітрила, та Сільвертон з двома людьми викотили звідти важку металеву діжку на маленьких колесах. Для них у настил палуби були врізані мідні жолобки, я їх помітив тільки тепер. До вершечка загадкової споруди була приєднана помпа і брезентова кишка з залізним розтрубом.

Я закліпав очима, порпаючись у книзі нашої з капітаном пам’яті, і звідти вихопилося словосполучення «китайська суміш».

У діжці була запалювальна рідина!

В одній старовинній книзі я читав, що на кораблях візантійської імперії були спеціальні засоби, які могли викидати на сотню кроків рідкий «грецький вогонь», котрий підпалював ворожі судна. Загасити його водою було неможливо. Приблизно за тим же рецептом виготовлялася і «китайська суміш», на яку зараз робив свою останню ставку капітан «Русалоньки».

Для того, щоб палаючий струмінь досягнув ворога, треба було пройти впритул до «Сант-Яго». Цим зараз і був стурбований лорд Руперт, упівголоса віддаючи стерновим накази.

А на іспанці вже готувалися до зближення. Той, що командував «Сант-Яго», не мав сумнівів у перемозі і не хотів даремно псувати ворожий корабель, вже вважаючи його своєю здобиччю. Тому до гарматного залпу він не готувався. Весь екіпаж зібрався нагорі. Матроси скупчилися на носі з абордажними гаками, шаблями і сокирами; на шканцях триступінчатою шеренгою вишикувалися солдати, цілячись у нас із рушниць. А капітан — певно, прекрасний стрілець — особисто наводив вертлюжну гармату з довгим і тонким, як комарине жало, дулом. Цілив він не куди-небудь, а прямо в лорда Грея, та й половина дул рушниць теж була спрямована на наш квартердек.

Два помічники містера Сільвертона качали насос, підвищуючи тиск у діжці. Вони були у відносній безпеці, прикриті її міцним корпусом, але сам лейтенант зі шлангом у руках був увесь на виду — він стояв біля самого борту.

Тільки б він встиг випустити вогняний струмінь до того, як гримне залп! Тільки б «Русалонька» встигла підійти досить близько!

Раптом я зауважив, що горлаю на весь дзьоб від жаху і захвату.

Який бій, ох, який бій!

— Не поспішайте, містере Сільвертон! Тільки напевно! Вітер міцнішає! — крикнув лорд Руперт, відштовхуючи негреня, яке тицяло йому шолом і кірасу. — Здмухне струмінь — спалимо самі себе!

Каску він все ж натягнув — по-моєму, лише для того, щоб відкараскатися від арапченяти. Обладунок натомість начепив на хлопчика, який від цього став схожий на дитинча гігантської черепахи (я бачив таких на Галапагосах).

Потім — це, як на мій смак, вже було занадто — лорд Руперт вклонився іспанському капітану, який цілився в нього зі своєї паскудної гарматки. Той знущально відправив Грею повітряний поцілунок і махнув капелюхом.

На «Сант-Яго» вдарив барабан.

Зараз пролунає команда «вогонь!» Боже, ми не встигли…

Не знаю, що тут зі мною трапилося. Певно, затьмарення свідомості. Або просвітління душі (підозрюю, що в деяких випадках це одне й те саме).

Я зірвався зі свого пункту спостереження, де перебував у відносній безпеці, злетів униз і сів на шолом Руперта, розчепіривши крила. Здаля, певно, я був схожий на чорно-червоний плюмаж.

Ні, Грей не став моїм вихованцем. Я однолюб, я не зраджую того, кого доля обрала в напарники моїй душі. З Летицією я не розстанусь till death us do part[30], як кажуть на вінчанні. Мій ірраціональний порив був викликаний надією, що мансей, який живе в мені, дар повного життя, вбереже капітана від загибелі. Звісно, забобони — дурниця, однак я вже неодноразово переконувався, що…

Я не встиг тоді сформулювати для себе цю думку точно так само, як не доводжу її до кінця зараз. «Fuego!»[31] — закричали на «Сант-Яго», чий бушприт був за двадцять ярдів від нашого.

Тієї ж секунди я оглух від гуркання сотні мушкетів і осліп під диму.

Дим за кілька хвилин здуло вітром, але слух так і не відмовився. Заціпеніло дивився я на занімілий світ, не зрозумівши відразу, що живий і вцілів.

Скрізь лежали тіла. Деякі корчилися чи ще рухалися. Роти поранених і помираючих були роззявлені, але криків я не чув.

Обидва стернових лежали мертві. Арапченя Блекі кіраса не врятувала — важка куля пробула його маленьку кучеряву голову.

Але мій капітан стояв не зачеплений. Я все ж врятував його!

Він неуважно, здається, навіть не помітивши жесту, скинув мене з каски. Я сів на вищерблений кулями штурвал і побачив, що обличчя Грея ніскілечки не змінилося — так само усміхнене й азартне.

— Містере Сільвертон, ваша черга! — крикнув він (я не почув, а здогадався за рухом губ).

Два матроси, котрі заховалися за діжкою, все качали помну. Вцілів і лейтенант. Перед самим залпом він присів, заховавшись за фальшборт.

Зараз він випростався, навів шланг на ворожий фрегат, які порівнявся з «Русалонькою», і повернув кран.