Сокіл і Ластівка

Вогняний струмінь з шипінням вихопився з розтрубу І, розсипаючись іскрами, став поливати палубу, канати, вітрила. «Сант-Яго» зайнявся легко і радісно, наче тільки й чекав можливості перетворитися на небачену вогняну квітку. На кораблі замерехтіли живі факели, зіштовхуючись один із одним і падаючи.

Я кричав і лопотів крилами, охоплений жорстокою радістю. Загалом-то на мене це зовсім не схоже. Я безумовно був сам не свій.

Раптом я побачив щось таке, від чого моя радість розтанула.

Ворожий капітан так і не вистрелив зі своєї гармати. Вірогідно, вирішив подивитися на дієвість залпу і, якщо англієць вціліє, добити його напевно.

Не звертаючи уваги на пекло, яке вирувало довкола нього, іспанець швидко повертав дуло. У його правій руці димився гніт.

А лорд Руперт цього не помічав!

Я схопився з місця, щоб прикрити його своїм тілом, хоча навряд чи зупинив би мізерний клубок пір я політ картечі.

У цю мить палаючий струмінь своїм окрайцем пройшовся квартердеком «Сант-Яго». На іспанському капітані зайнялися капелюх і перука. Рука здригнулася, ствол гармати гойднувся.

Свинцевий град вдарив нижче містка — прямо в діжку з «китайською сумішшю». Її ковані боки витримали вогонь гвинтівок, але від картечних куль, розміром з грецький горіх кожна, посудина з горючою рідиною розлетілася на шматки. Обидва матроси і лейтенант були вбиті на місці, а палубою швидко поповзла вогняна ріка, розтікаючись жаркими струмками по щілинах між дошками.

Ось полум'я побігло вгору канатами. Один за одним стали займатися вітрила. Багряне полум'я на багряній матерії, скрізь багряна кров — надто багато багряного. Ще й небо на заході, зустрічаючи вечірню зорю, забарвилося в такий самий пронизливий відтінок.

Лорд Грей був біля штурвала, сам-один налягаючи на ручки, з якими раніше справлялися двоє. «Русалонька» повільно повертала під вітер, ідучи плавною дугою подалі від приреченого «Сант-Яго», з якого у воду стрибали палаючі люди.

Але й наші справи були не набагато кращими.

Вогняна риска розділила палубу впоперек, навпіл. Ми з капітаном були з одного боку, всі інші, хто ще вцілів, — з другого. Їх залишилося зовсім небагато. Десятка півтора. Вони з відчаєм дивилися на свого капітана, не знаючи, що робити.

— Всі на фок! — крикнув Грей (до мене потрохи починав повертатися слух). — Піднімайте всі вітрила! Мені треба підійти до нього впритул!

Він показав на флагман — єдиний із іспанських кораблів, який ще зберігав боєздатність. Поки ми билися з «Сант-Яго», «Консепсьон» звільнився від збитих щогл, скинувши їх за борт, розвернувся і тепер повільно йшов нам назустріч.

Корвет «Ідальго» продовжував лежати на боці, виставивши напоказ обросле водоростями дно. «Сант-Яго» безпомічно крутився на місці, нагадуючи вогнище вигадливої форми.

Я не міг у це повірити. Здається, лорд Руперт збирався продовжувати бій!

Групка матросів підняла на фок-щоглі вітрила, згорнуті під час руху під зустрічним вітром; оповита димом «Русалонька» почала ковзати швидше, злегка хилячись.

Виявляється, крім нас із капітаном у кормовій частині був хтось іще.

Мружачись від проміння сонця, яке сідало, з трюму піднявся квадратнопикий пан у коричневому камзолі. Я знав: це суперкарго містер Аткінс. Участь у бою на входила до його обов'язків, тому, поки гримкотіли постріли, він відсиджувався у каюті.

Роззирнувшись і зрозумівши стан речей, старий сказав:

— Ви доста повоювали, мілорде. Не клейте дурня. Треба спускати прапор.

— Мій прапор? — здивувався Грей і розсміявся, наче почув вдалий жарт.

— Ви що, не бачите, чорт би вас забрав?!

Палець Аткінса показав кудись убік.

Дерев'яними сходинками, які вели донизу, до порохового погребу, стікала в'язка вогняна змія.

— Накажіть усім спуститися з щогл, мілорде! Хай гасять вогонь брезентом, інакше ми злетимо в повітря! Нас самим з цього боку не підібратися, ми відрізані!

Капітан гукнув матросам:

— Залишатися на своїх місцях! Коли махну рукою, брасопте реї! А ви, Аткінсе, краще допоможіть мені зі штурвалом. Скоро нам знадобиться різкий поворот.

Заламуючи руки, суперкарго заволав:

— Господи, дай розуму цьому ідіоту! За хвилину буде пізно! Там же крюйт-камера!

— Годі, Аткінсе. Чи ви думаєте, я не знаю, де на кораблі що знаходиться?

Тут мені прояснився самовбивчий план капітана. Стало зрозуміло і те, що ніяка сила лорда Руперта не зупинить.

Суперкарго став навколішки і почав молитися. Матроси на реях слідкували за піднятою рукою свого командира, не відаючи, що їх смертна година близько.

Я нічим не міг допомогти ні цим бідним людям, ні шаленцю, для якого самоповага була дорожчою за життя. Гинути разом із ними я не хотів. Не страх, але почуття обов’язку кликало мене до моєї вихованки.

Захлинаючись плачем, я злетів над «Русалонькою» — і знову опустився, не в змозі попрощатися з Рупертом Греєм. Я сів на брам-реї. Піді мною жевріли вітрила, стаючи з багряних чорними.