Сокіл і Ластівка

— Такий різновид струсів, так само як і його лікування, наукою мало вивчені. Буває, що контужений помирає, не прийшовши до тями. Або, пролежавши скількись годин чи навіть днів, отямлюється, ніби нічого не трапилося. Рекомендується повний спокій і постійний нагляд. Людина у такому стані часом захлинається блювотинням або навіть слиною. Краще від хворого не відходити.

— І це все?

— Ні, звісно. Головне — молитися про зцілення і уповати на волю Божу.

Я так зосереджено прислуховувався, що не помітив, як ззаду підійшов Дезессар.

— Вилікуйте мені цього англійця, лікарю, — сказав він, марно намагаючись відкрити замочок на медальйоні. — Він з біса багатий. За таку птаху я можу отримати п'ятдесят, а то й сотню тисяч!

— Я спробую. — Летиція витирала хусткою кров з обличчя пораненого і все уважніше вдивлялася у його риси. Здається, лише тепер вона помітила, який він з себе гарний. — Але не знаю, чи вийде…

Капітан схопив її за лікоть. По-моєму, він уже забув, що «мсьє Епін» насправді ніякий не лікар.

— А ви постарайтеся! Якщо він не здохне і я отримаю викуп, п'ята частина буде вашою.

Летиція скоса глянула на нього.

— Я ж вам сказав: зроблю, що зможу. Та якщо ви розраховуєте здерти такі гроші, навіщо труситися на копійкою? Поверніть медальйон. Певно, він цінний для цього чоловіка. Ось коли вже помре, тоді й заберете.

Дезессар зітхнув і неохоче поклав дрібничку на груди пораненого.

— Нехай його перенесуть у нашу каюту, — сказав отець Астольф. — Лікар повинен цілодобово перебувати біля нього. А я переберуся у кубрик, до матросів.

— Ах, Кларо, я й не знала, що чоловіки бувають такими красивими, — говорила мені дівчинка наступного ранку.

Всю ніч ми просиділи над непритомним Греєм. Кілька разів Летиція поринала в дрімоту, потім винувато схоплювалася і підносила до обличчя хворого ліхтар — чи все добре. Намарно вона тривожилася. Я не спав ані миті. Якби щось сталося, то негайно б її розбудив.

Корабель уночі плив на захід, на світанку знову зайшов у якусь затишну бухту, відому нашому досвідченому штурману, і простояв там до світанку.

Але це я забігаю наперед.

Рано вранці, коли у відкритий гарматний порт полилося м’яке рожеве світло, Летиція загасила лампу і схилилася над лордом Рупертом.

Ось тоді вона й вимовила вищенаведену фразу стишеним і, як мені здалося, дещо розгубленим голосом.

Я гордовито поцокав, наче слова були сказані на мою адресу.

Ех, люба, а якби ти бачила, який він у битві, на капітанському містку! Якби ти знала його історію, як знаю її я!

Та й без цього Летиція не могла відірвати погляду від лежачого.

— Певне, і його наречена — писана красуня, — сумно мовила вона. Трохи повагалася, взяла медальйон і, на відміну від незграбного Дезессара, відразу знайшла замочок.

Я зазирнув з-поза її плеча і побачив те, що сподівався побачити: мініатюрне зображення загиблої «Русалоньки». Летиція ж була спантеличена.

— Який дивний, — пробурмотіла вона. — Певно, він холостяк…

Тут вона тихенько замуркотіла якусь пісеньку і набула діловитого вигляду — затіяла обтирати хворого (дав нам учора отець Астольф таку рекомендацію).

Щоправда, він наказав використовувати для цього змочену у спирті ганчірку, а Летиція терла груди і плечі полоненого вологими долонями. Її рухи, спочатку швидкі, ставали дедалі повільнішими, так що здавалося, наче вона його просто гладить.

Раптом вона відсмикнула руку і спустила на Греєві сорочку.

— Що зі мною? — сказала Летиція з переляком. — Це недобре! Кларо, це дуже недобре! Мені це не подобається! Тобто…

Вона прикусила губу, не договоривши.

Я добре знаю чоловіків, але жінок поки вивчив недостатньо. Що тут недоброго і що може не подобатися, я не зрозумів.

Дівчинка і вдень майже не відходила — тільки провідати врятованих іспанців, серед яких, на щастя, поранених не було. Поки Летиція була відсутньою, її заміняв францисканець, який довів процедуру обтирання до кінця, а також вміло розім’яв полоненому м’язи рук і ніг. Прикро, що Летиція не бачила лорда Руперта повністю роздягненим. Може, вона позбулася б упередження щодо чоловічої оголеності. Матроси «Ластівки», яких вона лікувала, всі як один були вузлуватої й кривоногої плебейської породи, а тіло капітана Грея нагадало мені статую олімпійця. На жаль, до того часу, коли моя вихованка повернулася, пацієнт був уже знову вдягнений, а його голову обв’язувала хустка, просякнута цілющим бальзамом.

Гадаю, що саме цей лікарський засіб, склад якого, на жаль, мені невідомий, і повернув хворого до свідомості.

Я пропустив момент, коли це трапилося. «Ластівка» так плавно похитувалася на якорі, бриз, який проникав у каюту був таким свіжим, що ми з Летицією обоє задрімали — спочатку вона, а за нею і я. Було це вже ближче до полудня.

Важко сказати, чи довго я спав. Може, всього кілька хвилин. Та коли відкрив очі, полонений вже прочунявся. Він обвів поглядом тісну комірчину, мене на гарматному лафеті, зупинився на Летиції, яка прихилилася до переборки. Брови Грея (мабуть, надто витончені для чоловіка) трішки піднялися.