Спостерігаючи за англійцями

Несподівано мобільні телефони з’явилися чи не в кожного англійця. Це нова технологія, і етикет користування телефоном — коли, де і як — ще не утвердився. Нам доводиться «вигадувати» та опрацьовувати ці правила в режимі живого часу. Нам, соціологам, навдивовижу цікаво за цим процесом спостерігати, адже не часто щастить вивчати процес становлення неписаних правил. Ось подивіться: я з’ясувала, що більшість англійців вважають, що в поїзді розмовляти по мобільному про всякі дурниці і побутові справи — це нетактовно і зневажливо. Та чимало людей все одно так робить. Пасажири, що сидять поруч, можуть собі обурено зітхати та закочувати очі, однак майже ніколи не зроблять зауваження: для цього б довелося переступити через інші старі-добрі правила англійського етикету, а саме — заборону на розмови з незнайомцями, заборону влаштовувати «сцени» і заборону привертати до себе зайву увагу. І скільки б не говорилося про цю проблему, базікалам глибоко в носі те, що їхня балаканина по мобільному завдає іншим людям незручності. У цьому вони дуже схожі на тих «невидимок», які, їдучи в автомобілі, длубаються в носі і чухають підпахви.

Як же бути? Вже з’являються перші «законопроекти» нових правил, які б мали врегулювати розмови у публічному просторі. Виглядає на те, що галаслива балаканина в стилі «Мамо, я в метро» чи дзеленькання мобільних в кіно та театрах поступово стануть такими ж неприйнятними, як спроба пропхатися без черги. Та стовідсоткової певності тут не може бути, зокрема тому, що в нас є строга заборона вступати у конфлікти з порушниками правил. Як би там не було, та тішить те, що тепер усім відомо: говорити по телефону у громадських місцях — негарно. Правила розмов по мобільному «формується» ще й з інших — ще більш розмитих та суперечливих — причин.

Наприклад, досі нема погоджених правил користуватися мобільним під час ділових зустрічей. Непомітно вимкнути телефон ще перед зустріччю? Чи вимикати вже на зустрічі — так показово — щоб всі зрозуміли ваш неприхований меседж: «Дивіться, як я вас ціную! Аж телефон вимикаю заради вас!»? А тоді що? Покласти вимкнутий телефон на стіл, щоб нагадував про вашу ґречність і підкреслював статус клієнтів та колег? А якщо ви залишите телефон увімкнутим, то куди його подіти: покласти в портфель чи тримати коло себе? А на дзвінки можна відповідати під час зустрічі? Як я зауважила, керівники нижчого рангу не дуже церемоняться: вони сурмлять про свою надважливість — не вимикають телефони і відповідають на дзвінки під час зустрічей. А от вище керівництво, якому нічого доводити, поводиться делікатніше.

Гаразд, а як бути з діловим обідом? Вже можна вмикати телефон? А чи треба це якось пояснювати? Перепрошувати? Знову ж, мої особисті спостереження та те, що я дізналася під час інтерв’ю з інформаторами, демонструють схожу картину. Невпевнені в собі люди нижчого соціального статусу відповідають на телефонні дзвінки під час обіду, навіть іноді телефонують самі, та ще й супроводжують дзвінки вибаченнями та поясненнями в стилі «Дивіться всі, який я незамінний і суперзайнятий!», які більше скидаються на завуальовані хвастощі, а не на «вибачення». А колеги статусом вище не вмикають телефони взагалі. Якщо ж їм кров з носа треба залишатися на зв’язку, то вони щиро — і навіть трохи спантеличено — перепрошують, ще й роблять це в манері самовисміювання.

Мобільний телефон ще ж можна використовувати і не зовсім за призначенням: він може бути, наприклад, статусною штучкою, особливо в середовищі підлітків або й для дорослих мачо середнього штибу — тим останнім він заміняє автомобіль у грі «Моє краще за твоє»: замість розмов про шини, розгін зі старту та кінські сили, вони обговорюють переваги телефонів, мобільних мереж чи ще якихось характеристик.

Я зауважила, що жінки дуже часто використовують телефони як «стоп-сигнал»: коли вони сидять самі в кав’ярні чи ще десь у людному місті, то затуляються від світу телефоном — колись це, до речі, робили за допомогою газети чи журналу, — так би мовити, вибудовують межі «свого власного простору». Навіть якщо телефон просто лежить на столику, він все одно чудово виконує функцію символічного охоронця, захисника від небажаних соціальних контактів: як тільки з’являється потенційний «причепа», жінка тут же хапається за телефон. Як пояснила мені одна пані: «Просто якось спокійніше, коли він тут, на столику, на відстані витягнутої руки… Це навіть краще за газету. Там є справжні люди, тобто, якщо захочу, я можу подзвонити чи написати реальним людям, розумієте? З ним я впевненіша». До телефона можна просто торкнутися, просто взяти в руки, і вже стає спокійніше, адже там, «всередині», живе ціла соціальна спільнота друзів та родичів, які можуть вас порятувати. Мати поруч телефон — це вже сигнал, що ти не самотня і не легка жертва.

З наведених прикладів добре видно, що мобільний телефон виконує цілу низку важливих соціальних функцій. Я вже про це писала раніше[27], та, думаю, можна ще раз коротко пояснити що до чого.