Спостерігаючи за англійцями

Мені здається, що мобільні телефони — це такий собі сучасний еквівалент садового парканця чи живоплоту. В еру космічних технологій вони дали нам змогу повернутися до витоків — до природного людського спілкування зразка доіндустріальної епохи. Тоді ми жили у маленьких незмінних спільнотах і насолоджувалися радощами «світських бесід» у тісному колі близьких та друзів. У швидкоплинному сучасному світі нам страшенно бракує і кількісної, і якісної комунікації з близькими. Нечасто в нас є змога попліткувати всмак із сусідом з-за плоту. Та ми іноді й не знаємо, як звуть наших сусідів: все наше спілкування — якщо воно взагалі є — це ніяково кивати одне одному. Сім’я та друзі розкидані по світу, а якщо й живуть недалечко, то нам ніколи їх навідувати, бо ми надто зайняті та втомлені. Ми постійно поспішаємо, витрачаємо безмір часу на добирання з дому на роботу і з роботи до дому. Ми проводимо купу часу з незнайомцями — в поїздах чи автобусах або зовсім на самоті — ізольовані у своїх автомобілях. Для англійців, які зазвичай стриманіші за представників інших націй та мають значно більше соціальних заборон, це все особливо проблематично. Ми ж бо не можемо розмовляти з незнайомцями, а друзів нам знайти ой як не легко, і нам це займає багато часу.

Стаціонарні телефони зробили наше спілкування простішим, але все одно воно не стало таким легким, спонтанним, щоденним та частим, як це було в тих маленьких спільнотах, до яких ми призвичаїлись, живучи в передіндустріальну епоху. Мобільні телефони, особливо можливість надсилати масу дешевих коротеньких повідомлень, відновила в нас відчуття спільноти та соціального зв’язку. Вони стали своєрідним антидотом від стресів та відчуження, якими повниться сучасне урбаністичне життя. Такі собі «рятівні соціальні жилети» у світі, де всі живуть окремішнім та ізольованим життям.

Уявіть собі типову коротеньку розмову двох сусідів «з-поза плоту»: «Вітаю! Як справи?».

«Та непогано, саме зібрався до крамниці. О, як твоя мама?».

«Та вже наче краще, дякую».

«Ну, супер, переказуй їй вітання. Побачимося!».

Позабирайте з розмови майже всі голосні, приголосні зміксуйте і отримаєте типову мову «есемесок» (Як спрв? Пбчмся скр!). Мені це непомильно нагадує типові СМС-ки: по суті нічого не сказали, по-дружньому привіталися, якісь відголоски новин почули. Та найголовніше, що акт особистісної комунікації відбувся — обидві сторони відчули, що вони не самотні. Коли радощі есемесок ще не було винайдено, людям доводилося якось перебиватися без таких коротеньких, та надзвичайно важливих — і психологічно, і соціально — форм особистісної комунікації.

Та нова форма спілкування передбачає новий кодекс неписаних правил. Поки правила перебувають на стадії формування, ми часто маємо справу з певними недомовками та конфліктами, особливо через те, що досі не визначилися, чи меседжі годяться для обговорення серйозних питань. Базікати про всяке — можна, фліртувати — навіть треба. Та чимало жінок скаржаться, що чоловіки замінили серйозні розмови есемесками. Того, хто додумається повідомити про «розрив стосунків» в есемесці, вважатимуть боягузом, і взагалі — це абсолютно неприйнятно. Однак, це правило ще не вкорінилося аж настільки, щоб усі собі затямили, що так робити не можна.

Сподіваюся, що мені вдасться роздобути ґрантові кошти для ґрунтовного дослідження на тему мобільного етикету, де я детально проаналізую усі новостворені правила (які ретельно відстежую) — їхню появу, розвиток і нарешті перехід у статус неписаних законів. Можливо, у майбутніх виданнях «Спостерігаючи за англійцями» я навіть зможу розповісти актуальну інформацію про формотворчий процес прихованих законів. Наразі ж я сподіваюся, що ті «правила англійськості» та «визначальні риси англійців», які ми тут обговорюємо, допоможуть спрогнозувати, звісно, наскільки це можливо, як цей процес буде розвиватися у майбутньому.

А щоб виявити ці визначальні риси англійськості, нам спершу слід дати лад добре укоріненим та стійким формам англійського спілкування, а саме — розмовам у пабах.

Розмови в пабі

Паб — центр життя та культури англійців. Звучить, як фраза з першого-ліпшого путівника, але я справді так думаю — важко переоцінити значення пабів в англійській культурі. Понад три чверті дорослих ходять до пабів, третина — ходить туди «як за розкладом», щонайменше раз на тиждень. Для багатьох це другий дім, а для соціологів — неоране поле, де можна знайти ідеальну вибірку «репрезентативних зразків»: в пабах повно народу — різного віку, з різних соціальних класів, з різною освітою і з якими завгодно професіями. Без посиденьок у пабі усі намагання зрозуміти феномен англійськості приречені на поразку.

Та, у принципі, щоб зрозуміти феномен англійськості, з пабів можна і не виходити!