Спостерігаючи за англійцями

Англійці виконують цю покрокову пантоміму інстинктивно, навіть не усвідомлюючи, що дотримуються залізних правил, і не пориваються порушити ці дивакуваті заборони (не говорити, не махати, не галасувати, незворушно слідкувати за найменшими невербальними сигналами). Іноземцям увесь цей театр з морганням просто не збагнути: вони часто зізнавалися, що взагалі не розуміють, як англійцям вдається купити випивку. Та система збою не дає! Усіх обслуговують, черги, зазвичай, дотримуються, і все це без зайвого галасу, гамору та суперечок.

Коли я вивчала правило пантоміми (та інші неписані правила поведінки в пабах), мені довелося випробувати своє вміння відсторонюватися від рідної культури і спостерігати в ролі науковиці. Я, як і всі англійці, завжди виконувала пантоміму на автоматі, навіть не задумуючись і не зауважуючи складність та химерність правил. Та для написання книжки про паб-етикет мені довелося пересилити себе і стати «професійною чужинкою» в рідному пабі. Це доволі цікавий, хоч і трохи бентежний, досвід — відсторонитися від усього звичного і ретельно препарувати, роздивлятися і доколупуватися до найменших деталей такого буденного та неосмисленого процесу як, наприклад, чищення зубів. Коли книжка вийшла друком, то я не раз чула від читачів-англійців, що їх досвід читання був не менш бентежним, аніж процес моїх досліджень.

Винятки з правила пантоміми

Та є один важливий виняток із правила пантоміми і, як завше, він лише підтверджує правило. Не раз можна почути, як хтось гукає бармена: «Та, люди добрі, та що так довго, ви то пиво варите, чи що?» — або «Та рухайтеся там! Я тут вже півроку стовбичу!». Чи ще якось приндяться і порушують правило мовчання. Я вам дуже раджу — не робіть, як вони! Так можна поводитися лише «бувальцям», і їхні гонористі репліки дозволені спеціальним підпунктом, що регулює стосунки між барменом та завсідниками пабу.

Правила «дякую» і «будь ласка»

А от правила, що регулюють замовлення напоїв, стосуються абсолютно всіх. По-перше, в Англії заведено, щоб на всю компанію лише хтось один, максимум двоє, йшли до шинквасу робити замовлення. Він же й оплачує замовлення. (Це правило зовсім не покликане полегшувати життя барменам чи убезпечити від ненависного нам «шуму-гаму». Воно стосується правил пригощання, про які ми поговоримо трохи пізніше.) По-друге, замовлення потрібно робити ось так: «Пінту елю [лагера], будь ласка». Якщо ви хочете замовити півпінти, то скорочуйте так: «Півелю [лагеру], будь ласка». Власне, «будь ласка» — це дуже важливий елемент. Іноземцям та новачкам можуть пробачити хиби при замовленні, але замовити без «будь ласка» — це неприпустима образа. Також дуже важливо говорити «дякую» (як варіант, можна «спасибі» або «дяк», або ж виразити вдячність невербально — кивнути, усміхнутись, подивитись у вічі), коли бармен передає напої і відраховує решту.

Це правило діє не лише в пабах. Воно поширюється на всі заклади, де роблять замовлення і покупки: на магазини, ресторани, автобуси і готелі. До обслуговуючого персоналу слід ставитися ввічливо, а це означає, що «дякую» та «будь ласка» — обов’язкові атрибути спілкування. Ввічливість завжди взаємна: від бармена чи продавця у магазині ви почуєте: «З вас чотири фунти п’ятдесят пенсів, будь ласка», — а коли вручите гроші за покупку, то вам скажуть: «Дякую» (або якось інакше висловлять вдячність). Засадниче правило в тому, щоб кожне прохання (з боку клієнта чи з боку персоналу) супроводжувалося словом «будь ласка», а винагородою за виконання було слово «дякую».

Збираючи матеріал для цього дослідження, я ретельно рахувала, скільки разів я кажу «дякую» та «будь ласка», коли роблю покупку. З’ясувалося, що під час типової операції товар-гроші, скажімо, в кіоску з пресою чи в крамничці за рогом (де я зазвичай купую собі шоколадку, газету і пачку сигарет) ми двічі «будьласкаємо» і тричі «дякуємо» (іноді я нараховувала аж п’ять «дякую», тому верхньої межі нема). Простенька покупка напою і чіпсів в пабі також обійдеться у два «будь ласка» і три «дякую».

І хай англійське суспільство й зациклене на класовій ієрархії, та правила ввічливості свідчать про те, що наша культура, за великим рахунком, дуже егалітарна. Як би там не було, але а нас не заведено привертати увагу до різниці у соціальному статусі. Обслуговуючий персонал може бути на нижчому соціальному щаблі, ніж клієнти (завдяки лінгвістичним індикаторам обидві сторони миттю зрозуміють, хто й до якого класу належить), та ніколи не виявлятиме рабської запопадливості. Також неписані правила вимагають, щоб клієнти ставилися до персоналу шанобливо та з повагою. Буває, що цими — як і будь-якими іншими — правилами нехтують, та факти порушень одразу ж присікають і засуджують.

Правило «І для вас напій?» і принципи ввічливого егалітаризму