Спостерігаючи за англійцями

Мабуть, у нашій культурі питання класових та статусних відмінностей таки справді більш дражливі, аніж в інших культурах світу. Джордж Орвел дуже влучно охарактеризував Англію: «У всьому білому світі нема більш зацикленої на класовості країни, ніж Англія». Хитросплетіння правил та приписів ввічливого егалітаризму — це облудлива, каверзна шарада, важкий колективний недуг, який психотерапевти назвали б «стадією заперечення». Ввічливий егалітаризм зовсім не є відображенням справжніх соціальних взаємин: так само, як ґречна усмішка зовсім не свідчить про справжню радість, а поштивий уклін — про щиру згоду. Незліченні «будь ласка» маскують накази та інструкції; численні «дякую» мають підтримувати ілюзію товариської рівності; ритуальне «І вам один?» — це взагалі дивовижний акт двостороннього самообману, коли обидві сторони прикидаються, що купівля напоїв у барі немає нічого спільного з такою вульгарщиною, як гроші та «обслуговування».

Лукавство? У певному сенсі, так: наша так звана ґречність — це омана, облуда і маскування, фальш удаваної гармонії та рівності, яка приховує цілком інакшу реальність. Особисто я термін «лукавство» розумію як свідомий, навмисний обман, але егалітаризм англійців, здається, — це форма колективного, навіть спільного, самообману. Очевидно, що наша люб’язність взялася не із щиросердної віри у класову рівність, але вона також не є цинічною і прорахованою спробою ошуканства. Може, й справді ми потребуємо цього ґречного егалітаризму, як своєрідного самозахисту, який би не дав зацикленості на класових питаннях виражатись у менш прийнятній формі.

Так говорять бувальці пабу

Вище, у контексті розмови про правило пантоміми, я вже згадувала, що для «бувальців» (постійних відвідувачів пабу) існує особливий припис паб-етикету (і поведінкового, і мовленнєвого). І цей припис, окрім цілого ряду привілеїв, дозволяє переступати через правило пантоміми. Однак, їм, як і решті відвідувачів, заборонено лізти без черги — хай і невидимої, адже це було б переступом проти головнішого правила, яке, у свою чергу, є підпунктом універсального правила про «чесну гру». Тож правила для бувальців варто розглянути детальніше, адже вони є прикладом того, як «традиції посувають умовності». І саме тому вони стануть у нагоді під час подальшого пошуку визначальних характеристик англійськості.

Правила привітань

Коли завсідник заходить до пабу, його зустрічає цілий хор дружніх вітань — від побратимів-завсідників, шинкаря і персоналу. Бармен та офіціанти завжди звертаються до нього на ім’я, так само, як і він до них. Я навіть зауважила, що в пабах звертаються на ім’я, де треба і не треба — так, ніби цим хочуть підкреслити товариські зв’язки в колі маленького «племені». Це дуже дивна традиція, особливо зважаючи на те, що «звичайний» мовленнєвий етикет англійців не схвалює надмірного звертання на ім’я — в нас така практика поширена значно менше, аніж деінде у світі. Занадто часте звертання на ім’я — це для нас щось у стилі а-ля «нав’язливі американці».

А завдяки прізвиськам в пабі взагалі панує навдивовижу дружня атмосфера: там повно «Малих», «Йоркширців», «Доків» та «Драбин». Звертання на прізвисько — це стовідсоткова ознака того, що відвідувачі дуже добре знають одне одного. Зазвичай так називають одне одного лише члени сім’ї та близькі друзі. Коли завсідники, власник бару та бармени звертаються один до одного на прізвисько, виникає відчуття спільноти. А ми цим скористаємося і дослідимо природу соціальних зв’язків в англійському пабі[30]. І ще зауважу, що друзі та сім’я можуть не те що не послуговуватися цим прізвиськом, а й близько не знати про існування спеціальних «пабних кличок». Дуже часто ті прізвиська іронічні: низенького на зріст називатимуть Драбиною, наприклад. У місцевому пабі мене прозвали «Галузкою» (це завдяки моїй сухоребрій статурі), та був період, коли власник пабу називав мене «Пампушкою».

Як велять правила, хазяїн пабу, бармен і бувальці мають хором привітати новоприбулого дружка: «Здоров, Білле», «А ось і ти, Білле», «Як життя, Білле?», «Тобі як завжди, Білле?» і т. д. А він, зі свого боку, повинен відповісти на кожне привітання і ще звертатися до кожного чи кожної на ім’я: «Здоров, Док», «Та я, я, Джої», «Та не зле, Драбино», «Як завжди, Менді, дякую». Вітання можуть бути дуже вигадливими, гумористичними, своєрідними та навіть задерикувато-глумливими, адже строгих правил щодо лексики привітань нема: «О, саме вчасно, Білле, твоя черга нас пригощати!», «Це знову ти, Док? Тебе з дому вигнали, чи що?».

Правила закодованих паб-розмов