Спостерігаючи за англійцями

Я кажу «в принципі» тому, що паб, як і всі бари у всьому світі, — це особливе місце, з власними правилами та динамікою. Ми з колегами (ну а хто, як не ми?) із Дослідницького центру соціологічних студій провели ретельне крос-культурне дослідження пивничок[28] і з’ясували, що випивати — це поширена по всьому світу засаднича соціальна активність, а найцивілізованіші народи мають для цього діла ще й спеціально призначені заклади для спільної пиятики. Ось три головні крос-культурні «константи» пивничок, які нам вдалося виявити:

• Бар — це особливе місце у всіх культурах світу, це окремішній світ із власними цінностями та звичаями.

• Бари мають риси змішаної егалітарної соціальної системи або ж, як мінімум, статусні розмежування тут базуються на зовсім інших критеріях, аніж у зовнішньому світі.

• Найважливіша функція бару — сприяти наведенню соціальних зв’язків та зміцнювати існуючі.

Тож попри те, що паб — це вагома частина англійської культури, там існує особливий «соціальний мікроклімат»[29]. Як і всі бари, паби, певною мірою, належать до «кресових» зон — межових марґінальних та неоднозначних територій. Там відбувається зіткнення з «культурною ремісією» — соціальні норми тимчасово перебудовуються, послаблюються, їх дія призупиняється (цей феномен відомий також як «легітимна девіація», його ще позначають фразою «взяти тайм-аут»). Власне, саме з огляду на винятковість, правила паб-розмов можуть допомогти нам розгадати багато секретів англійськості.

Правила англійських паб-розмов

Про приязність

Почнімо з того, що перше правило англійських паб-розмов пояснює, чому паби такі важливі. Отже, правило приязності. В Англії шинквас — це майже єдине місце, де дозволено починати розмову з незнайомцями. За барною стійкою традиційні правила приватності та стриманості призупиняють дію — на короткий момент нам даровано тимчасове «послаблення» від звичних соціальних заборон і дозволено починати дружні розмови із незнайомцями. І така поведінка вважається абсолютно прийнятною та доречною.

Іноземцям важко змиритися із самообслуговуванням в англійських пабах. Напевно, оці групки спраглих туристів-іноземців, які спекотним літом смиренно сидять у пабі і чекають неіснуючого офіціанта, — це найпечальніше видовище з можливих (ну або найкумедніше, це залежить від вашого почуття гумору).

Моя перша реакція на таку картину була по-науковому безсердечною: я брала секундомір і засікала, за скільки часу турист з тої чи іншої країни докумекає, що офіціант ніколи не прийде. (Так, для статистики, найшвидше — за дві хвилини двадцять чотири секунди — допетрала спостережлива пара американців; найдовше — сорок п’ять хвилин тридцять секунд — доходило до групи італійців, але, правду кажучи, вони були дуже зайняті жвавим обговоренням футболу і не звернули уваги на відсутність офіціантів. Пара французів, після двадцяти чотирьох хвилин очікування, демонстративно покинула паб, принагідно лаючи нікудишнє обслуговування та й всіх англійців заодно.) Коли я нарешті назбирала достатньо польового матеріалу, я стала добрішою і навіть написала невеличку книжечку про пабний етикет для туристів. Польові дослідження пабної культури — а я, не мало, не багато, дев’ять місяців водила козу по пабах Англії — також стали у пригоді для вивчення феномену англійськості.

У книжці про паб-етикет я пояснюю, що правило приязності працює лише при барній стійці: англійці, йдучи по випивку, заразом мають нагоду вступити у соціальний контакт. Наголошую: якби у пабах були офіціанти, то люди сиділи б собі окремішньо кожен за своїм столиком. Це, мабуть, не було б проблемою для більш соціалізованих та від природи розкутіших спільнот, де люди не потребують допомоги, щоб заговорити з тими, хто сидить поруч. Та це не про англійців, які — як я, трохи виправдовуючись, запевнила читачів, — вкрай стримані та замкнуті, а тому потребують допомоги — усілякої і звідусіль. Нам набагато простіше ненароком приєднатися до «випадкової» розмови при барній стійці, аніж втрутитися у бесіду за сусіднім столиком. А відсутність офіціантів у залі сприяє спілкуванню.

Але не нестримному та неконтрольованому спілкуванню! «Культурна ремісія» — це не просто модний науковий термін, який означає «пуститися берега». Ні, це не означає, що можна забути усі заборони і робити все, що спаде на думку. Навпаки, «культурна ремісія» — це упорядковане, строго структуроване і умовне послаблення усталених норм соціальної поведінки. Правила приватності призупиняються лише біля барної стійки та в рідкісних випадках — за столиками при барі. Віддалені від бару столики вважаються територією найбільшої «приватності». Також я з’ясувала ще декілька винятків: правило приязності працює в обмеженому режимі (згідно з правилами знайомства) під час гри у більярд чи дартс. Та це стосується лише тих, хто стоїть поруч з гравцями, а от ті, хто сидить за сусідніми столиками, вважаються «недоторканими».