Степан Бандера

Більшовики застосовують фізичні методи, тому ми застосовуємо в боротьбі з ними фізичні методи…»

Про замах, що не відбувся, на комісара львівської в’язниці Владислава Кособуцького Степан Бандера заявив, що комісар створив у в’язниці атмосферу знущання з в’язнів і проти цього необхідно було якимсь чином протестувати. Спочатку розглядався варіант, за якого політв’язні оголошували голодовку протесту, але потім було вирішено убити Кособуцького, і це повинен був зробити все той же Григорій Мацейко, якого потім відкликали до Варшави.

Що стосується вбивства Бабія і Бачинського, то Бандера заявив, що Бабій схиляв своїх учнів до співпраці з польською поліцією, а Бачинський, як це було безумовно доведено, був поліцейським агентом. На вимогу подати докази Бандера відповів відмовою, тому що, на його думку, це могло б розкрити конспіративні методи роботи ОУН.

У своєму останньому слові на суді Степан Бандера сказав: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт терористів і їх штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН охоплює своїми акціями всі ділянки національного життя. Про ці акції мені не дали говорити, навіть про мою власну діяльність…

З розслідування виходить, що ОУН зводить свою діяльність головно до бойових акцій. Заявляю, що бойова діяльність не є єдиною і не є найпершою, але рівнорядною з іншими ділянками. Через те, що в цьому залі розглядалися замахи, які виконувала Організація, хтось міг би подумати, що Організація не рахується з людським життям взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які весь час у своїй праці усвідомлюють, що кожної миті можуть самі втратити життя, такі люди більше, ніж хто-небудь інший, уміють цінувати життя. Вони знають його вартість, ОУН цінує дуже високо життя своїх членів, але наша ідея в нашому розумінні така велична, що коли йдеться про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а тисячі жертв треба посвятити, щоб її зреалізувати. Вам добре відомо, що я знаю, що наложу головою, і відомо вам, що мені давали змогу моє життя урятувати. Живучи рік з певністю, що я втрачу життя, я знаю, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі це життя втратити. Але впродовж усього часу я не переживав того, що переживав тоді, коли посилав двох наших членів на певну смерть – Лемика і того, хто вбив Перацького…»

У своїй завершальній промові торкнувся Бандера і проблеми польсько-радянських відносин у світлі українського питання: «Третя справа[7] – це справа антибільшовицької акції. Прокурор сказав, що ще одним мотивом при вирішенні замаху на радянського консула у Львові було бажання Організації відреагувати також на налагодження польсько-більшовицьких відносин із метою їх зіпсувати… Я… заявляю, що цей момент ми абсолютно не мали на увазі не тільки з практичних, але, в першу чергу, з теоретичних міркувань. ОУН у своїй політичній програмі відкидає орієнтацію на кого-небудь. ОУН відкидає концепцію побудови української держави у разі польсько-більшовицького конфлікту.

Польсько-більшовицькі відносини не можуть впливати на наші політичні розрахунки. Нарешті, з історії ми знаємо, що подібні концепції не мали успіху, і коли йде мова про Україну, то Польща з Москвою завжди домовляться…»

На львівському процесі підсудних захищали дванадцять кращих галицьких адвокатів, але, вирок все одно був суворим: Степан Бандера і Роман Мигаль – довічне тюремне ув’язнення (а за сукупністю обох процесів – сім довічних ув’язнень), п’ять підсудних отримали по п’ятнадцять років тюремного ув’язнення, двох звільнили за недоведеністю звинувачення, решта чотирнадцять дістали різні строки в сумі шістдесят п’ять років ув’язнення.

Після львівського процесу Степан Бандера сидів у в’язницях «Свєнти Кшиж» біля Кельца, у Вронках під Познанню і в Бресті над Бугом до середини вересня 1939 року – до окупації Польщі німцями. Понад п’ять років він відбув у найстрашніших в’язницях Польщі, переважно в суворій ізоляції, тобто в одиночній камері. За цей час він провів три голодовки по дев’ять, тринадцять і шістнадцять днів: одну разом із товаришами і дві – індивідуально у Львові і Бресті. Його мужня поведінка викликала пошану не тільки друзів, що сиділи разом з ним, але і ворогів – тюремного начальства, а також представників кримінального світу.

Не варто також забувати, що Степан був глибоко релігійною людиною, і це повною мірою виявилося під час його тюремного ув’язнення. Серед в’язнів він організував хор, яким сам і керував. Розповідають, що їхні чотириголосся під час виконання служби Божої було таким гарним, що навіть у тюремних наглядачів лилися сльози розчулення. Отець Йосип Кладочний, який тричі на рік сповідав Бандеру у в’язниці, згадував пізніше: «Бандера був побожним і релігійним, сповідався, приймав святе причастя завжди, коли я бував у в’язниці, і, хоча ми були під пильним наглядом, він примушував наглядачів під час сповіді стояти на великій відстані. З нього била сила волі і прагнення наполягти на своєму…»