Сварлива рок-зірка в літах

Виявилося, що El Globo, медіа-компанія, яка підтримувала весь проект, мала фактичну монополію на газети, радіо та телебачення, і тому тижнями майже безперервно повідомляла про те, що діється. Я також дізнався, що вони запрошували інші знамениті гурти з Європи грати туди, але ніхто не поїхав. Тож це шоу було одне з найбільш очікуваних в Бразилії протягом багатьох років. Потім хтось показав мені еквівалент хіт-параду Melody Maker, і мої записи були під номерами 1, 2, 3, 4 і 5. Найбільший і найкращий симфонічний оркестр і хор також були підтверджені для участі в шоу, тож захід мав бути приблизно таким великим, як він і став.

Поки ми їхали містом, я запитав, у якому закритому приміщенні ми будемо грати, як воно виглядає, чи відома місткість тощо.

- Це принаймні 35 000 людей на кожному шоу щовечора, Рік. Ви граєте по два концерти у вечір протягом шести днів. Усі квитки розпродані ще кілька місяців тому.

Гаразд, тепер я знав, що ми маємо любителів у Бразилії.

Ми під’їхали до готелю, де озброєна охорона чекала, щоб відвести нас від лімузина до фойє, знову ж таки з міркувань безпеки. Коли ми дійшли до своїх номерів, біля кожних дверей стояв озброєний охоронець, і нам не дозволяли виходити ні за яких обставин. Хоча я грав у деяких досить популярних групах, я ніколи не вважав себе поп-зіркою, і я точно не відчував, що моє життя схоже на те, як великі поп-зірки переживають такі речі. Але в Бразилії я міг зрозуміти деякі з цих проблем. Як ви знаєте з моїх витівок у Польщі та Москві, я досить вправно викрадаюся з готелю, але в Бразилії я просто не міг нікуди поїхати без супроводу чи без детального військового планування. Хоча, як я згодом дізнався, у моїх опікунів були свої причини. Якби я хотів піти в басейн, вони б сказали: "Коли саме? І як на довго? А хто з тобою йде? І хто може зустрітися з вами, поки ви там?". Вони навіть очистили певні зони басейну. І коли вони ставили нам ці запитання, я завжди звучав так комічно, коли відповідав: "Ну, я міг би зустрітися з "Угодою-на-День" або Веселим Товстим Фредом, якщо він не надто боїться.

Давайте швидко відвідаємо басейн, перш ніж я продовжу свою історію. Це було схоже на те, що місія Організації Об’єднаних Націй дісталася до шезлонга погрітися на сонечку. Нарешті одного дня я добрався до басейну і дуже насолоджувався розслабленням на сонці та випробуванням місцевого алкоголю.

Раптом цей дуже англійський голос каже мені:

- Привіт, Рік, як справи в Лондоні?

Це був Ронні Біггс[39].

У двох словах, це один із дуже дивних аспектів бути публічним обличчям, так званою знаменитістю – чи, можливо, поганою популярністю, що я повинен сказати у своєму випадку. Зовсім незнайомі люди знають вас, і, якщо вони настільки ж високопоставлені, ви знаєте їх. Але насправді ви зовсім не знайомі, ви і справді абсолютно незнайомі люди. Це вимушена близькість, яка насправді досить дивна. Іноді, якщо це колега-музикант або, в моїй молодості, дуже красива актриса, тоді це зовсім зручно. Але коли це Ронні Біггс, це справді досить дивно.

- Привіт, Ронні, — весело відповів я.

- Як справи? Можна приєднатися до тебе, щоб разом випити пива?

Ця подорож швидко перетворювалася на сюрреалістичний сон. Ось я сидів біля басейну в Бразилії, озброєні охоронці стежили за кожним моїм рухом, і пив пиво з Ронні Біггсом, Великим грабіжником потяга та в’язнем-утікачем! Ми розмовляли про стару веселу Англію, футбол, уряд тощо. Тоді я запитав:

- Ти сумуєш за Англією, Ронні?

У той момент, коли ці слова зійшли з моїх залитих пивом губ, повз нас пройшла неймовірно приголомшлива бразильянка в бікіні-стрінгах, а її груди здіймалися й виблискували під променями чудового сонця.

Я подивився на Ронні, Ронні подивився на мене, ми обоє подивилися на дівчину, і він сказав:

- Так! Звичайно!

Ми ще трохи поговорили, і він сказав, що дуже чекає ці концерти. Я сказав, якщо я можу чимось допомогти з поверненням квитків тощо, нехай повідомить мене. Ронні посміхнувся і сказав:

- Ну, насправді, Рікі, у мене є кілька друзів, про яких було б непогано піклуватися…, - і, говорячи це, він показав на кілька інших шезлонгів, які були зайняті деякими "друзями". Всі англійці, переважно лондонці, і, очевидно, не у відпустці. Я розреготався, і ці хлопці теж.

Протягом наступних кількох днів ми регулярно спілкувалися. Він говорив про музику, спорт, іноді навіть про велике пограбування поїзда. Він був дуже чуттєвою людиною, дуже цікавою, і було захоплююче спілкуватися з ним. Це нагадало мені минулу епоху, коли артисти, поліція та злочинці перетворилися на одне ціле. Певною мірою це продовжується, звичайно, так, але тоді була певна взаємопов’язана динаміка між злочинним світом, світом шоу-бізнесу та світом права.

Так чи інакше, одного дня Ронні запитав мене, чи не зроблю я йому послугу. Він нещодавно розлучився зі своєю дружиною, і вона тепер жила в Австралії. Ронні запитав, чи можливо, коли я наступного разу гратиму на іншому краю землі, чи зможу доставити їй один зі своїх альбомів. Я сказав: "Звичайно!". І через кілька місяців я зробив саме це. . .