Святослав

- Отже, ти знаєш нашу мову? - зупинився нарештi князь Святослав i подивився на василiка Вiзантiї.

Калокiр також зупинився. Вiн довго стояв - з темним, засмаглим обличчям i гострими вилицями, на якi лягав вiдсвiт червоного сонця, горбоносий, з примруженими очима, що дивились на Київ i Днiпро. Щось уперто думав, а потiм посмiхнувся до князя й вiдповiв:

- Так, княже Святославе... Я знаю твою мову i добре знаю руських людей.

- Хто ж ти єси?

Вiд правого берега Днiпра, з Оболонi, вiйнув вечiрнiй вiтер, i темне, пiдперезане шнуром платне обхопило кощавий стан патрикiя.

- Iмператор Никифор, - сказав Калокiр, - послав мене як василiка свого з Константинополя, але я живу в Клiматах, у Херсонесi, де батько мiй служить протевоном* (*Протевон - голова самоврядування, конвенту.). А херсонiти, як вiдомо князевi, i русiв, i мову їх добре знають...

- Честь i слава iмператору ромеїв, - сказав князь Святослав, - що посилає своїми василiками до нас людей, якi знають Русь. Але якщо iмператор посилає василiком до мене таку поважну людину, то, певне, не тiльки заради того, щоб передати своє вiтання?!

- Звичайно, нi, - посмiхнувся Калокiр. - Iмператор Никифор велiв дякувати за любов, сущу мiж iмперiєю i Руссю, i за те, що князi руськi вже не раз допомагали їм могутньою збройною силою, а тепер iмператор Никифор просив, щоб ти ще раз допомiг йому, княже Святославе.

- Проти кого ж думає iти на брань iмператор Никифор?

- Iмперiя не може починати зараз бранi сама, - вiдповiв Калокiр, - бо неспокiйно в Азiї i Єгиптi... Але iмператор Никифор посварився з болгарами i мусить негайно покарати їх, а тому просить князя Святослава пiти з воями на Болгарiю й скорити її.

Калокiр замовк, але одразу додав:

- За це iмператор Никифор щедро подякує князевi Святославу i його воям... На хеландiях у мене лежить для тебе, княже, п'ятнадцять кентинарiїв* (*Кентинарiй - мiра золота; 15 кентинарiїв - приблизно 100000 древнiх золотникiв - червiнцiв.) золота.

Князь Святослав не затримався з вiдповiддю, але це була, здається, не та вiдповiдь, на яку мiг розраховувати василiк Калокiр.

- Дивно менi це чути, - одверто сказав князь. - Ти говорив правду, за рядом, який давнi князi нашi уклали з Вiзантiєю, Русь не раз давала їм помiч збройною силою...

- О, вої русiв - добрi вої. Це знає весь свiт! - захоплено вигукнув Калокiр i облизав пересохлi уста. Князь Святослав нiби не почув його слiв i вiв далi:

- Але як може iмператор Никифор просити в мене помочi проти болгар? Адже, наскiльки я знаю, мiж iмператорами ромеїв i Болгарiєю iснує мир. Кесар одружений з дочкою римського iмператора, Вiзантiя навiть дає дань болгарам...

- Який мир i що за дань? - голосно засмiявся василiк. - Усi кагани болгарськi, а найпаче гордий каган Симеон, люто ворогували з ромеями, завдавали їм великої шкоди. За Петра, сина Симеона, мiж Вiзантiєю і болгарами був нiбито мир. Кесар Петро - це правда - взяв собi в жони дочку iмператора Христофора. Але болгари однаково носили й носять у своїх серцях люту ненависть до ромеїв, вже давно пiв-Болгарiї iде проти Константинополя i одмовилось вiд Петра й Преслави. А тепер, коли дочка iмператора Христофора й дружина кесаря Петра Iрина померла, iмператор Никифор вiдмовився платити дань болгарам, послiв кесаря, що з'явились по неї до Константинополя, велiв бити по обличчю й вигнати за город.

- Жорстоко карає iмператор, - глузливо процiдив князь Святослав, - кесаря свого Петра, що так довго й вiрно служив йому i дослужився до того, що й Болгарiя розпалась. Отже, тепер, пiсля довгого миру з Петром, iмператор хоче добити, знищити Болгарiю?

- Так, княже, - вiдповiв Калокiр, прикипiвши темними своїми очима до обличчя Святослава. - Iмператор Никифор, як i завжди, дiє рiшуче, i вiн, звичайно, рушив би супроти Петра сам, але зараз у iмперiї неспокiйно, почався новий заколот у Сiрiї й Антiохiї, iмператор мусить вирушити туди, в Азiю, а тобi посилає золото... Вiн думає, що ти згодишся, пiдеш на болгар, i доки з воями своїми вийдеш на Дунай i скориш кесаря Петра, вiн сам повернеться iз земель азiатських, вийде в Македонiю. Так, з допомогою бога, буде покарана Болгарiя.

Князь Святослав якусь хвилину помовчав.

- Люту кару вигадав iмператор ромеїв для болгар, - далi сказав вiн. - І коли б справдi я з воями своїми пiшов за Дунай, а вiн рушив би назустрiч менi з Македонiї, з Болгарiєю було б покiнчено довiку, назавжди! Тiльки ж я, василiку Калокiре, на Болгарiю не пiду. Ні, нi!

- А чого ти не пiдеш, княже Святославе? - хижо запитав Калокiр. - Може, ти вважаєш, що я привiз мало золота? Так це ж не все. Коли закiнчиться вiйна, ти матимеш ще багато золота i дань.

- Нi, - ще раз сказав Святослав. - Не про золото i не про дань я думаю.

- Тодi чому?

Князь Святослав вiдповiв: