Святослав

- Не з мечем i списом хотiв я йти сюди, - сказав Святослав, - iшли ми сюди, щоб простягнути руку болгарам i разом з ними iти на ромеїв. Але з усiма болгарами днесь ще не можу я говорити, а тому говорив з кесарем Петром - посилав до нього воєводу Богдана, велiв сказати, що iду не кров проливати, а упередити багато кровi i навiть саму нашу смерть. Та кесар Петро вiдштовхнув нашу руку i вбив воєводу Богдана.

- Помста, княже! - закричали пiд наметом. - До помсти!

Суворе й замислене було обличчя у Святослава.

- Помста впаде на голову кесаря Петра, - промовив князь, - i вiн не уникне її. Нехай впаде помста i на болярiв кесаря, всю дружину його, що ходить з ромейськими мечами...

- Веди, княже! - загомонiли воєводи й тисяцькi. Але князь Святослав вiв далi:

- Проте, мужi мої, мусимо пам'ятати, що, йдучи супроти кесаря болгарського, боляр його i дружини, не пiдемо проти болгар, а, навпаки, будемо стояти зате, щоб, зборовши Петра, разом з болгарами iти на ромеїв. Будемо сукупно з ними - переможемо ромеїв. Пiдемо нарiзно - загинуть болгари, i важко буде нам.

- Веди, княже! - лунало пiд наметом. Князь Святослав ступив уперед i одкинув полог намету. Угорi, в синьому небi, ще палахкотiла, але вiддалялась вiд землi денниця, весь обрiй, як широке знамено, затягало рожеве сяйво, а нижче, просто перед очима, нiс голубi води широкий Дунай.

Князь Святослав торкнувся тула, вийняв звiдти стрiлу. Це була чипрасова стрiла - з вусиком iз риб'ячого зуба, з пiр'їною орла...

- Несiть цю стрiлу кесаревi Петру, - сказав Святослав, - i скажiть йому: iду на ви!

2

Звiстка про те, що лодiї князя Святослава з'явились у Руському морi, долетiла до Константинополя дуже швидко, її передав не тiльки фар iз Преслави. Рибалки, якi ходили за Босфор ловити рибу, й купцi, що повертались Руським морем на навантажених сiллю й житом кубарах з Херсонеса, - всi вони стверджували, що до гирла Дунаю прийшло багато руських лодiй.

Ця звiстка, звичайно, сполошила Константинополь. I у Великому палацi, i за стiнами його, в городi, скрiзь над Золотим Рогом i Пропонтидою з жахом говорили, що цi лодiї, напевно, iдуть проти Вiзантiї, згадували iмена руських князiв Олега i Iгоря...

Удень де б хто iз мешканцiв Константинополя не був i що б не робив, а все ж обертав голову й прислухався - чи не дме часом вiтер зi сходу, придивлявся - чи не видно лодiй руських у голубих водах Босфору?

Уночi мешканцi столицi не спали, часто виходили з своїх жител, дивились у бiк Великого палацу, де на високiй скелi стояв фар, яким передавали i який приймав свiтлянi гасла з Болгарiї, Преслави.

Тiльки iмператора Никифора, його паракимомена Василя i ще небагатьох наближених до нього осiб ця звiстка не здивувала. Вони знали бiльше, нiж iншi. Проминув майже рiк вiдтодi, як по слову iмператора Никифора виїхав до Києва василiк-патрикiй Калокiр. Грамота вiд кесаря Петра, в якiй вiн писав, що київський князь Святослав загрожує йому вiйною, свiдчила, що Калокiр дiє, а князь Святослав готується до вiйни з болгарами. Отже, готувалось i мало статись тiльки те, що замислив iмператор Никифор: князь Святослав iде на Дунай, поб'є болгар, знищить своє вiйсько, а тодi скаже слово й Никифор.

Дивувало iмператора ромеїв iнше: виїхавши з Константинополя, патрикiй Калокiр протягом всього року не подав про себе жодної звiстки. Мовчав вiн i тепер, коли лодiї князя Святослава стояли вже на Дунаї... Чому мовчить василiк Калокiр, чому не озивається й князь Святослав? Адже за вiйну з Болгарiєю Вiзантiя вже дала йому i ще дасть багато золота.

Звичайно, iмператор Никифор i гадки не мав, що князь Святослав прибув до Дунаю не на якiй сотнi лодiй, а на багатьох сотнях насадiв i що, крiм того, велике вiйсько його - пiшо й комонно - виринуло, нiби хмара, з поля на сходi. О, коли б василевс це знав, то дiяв би iнакше - негайно.

Пiзнiше, правда, коли кесар Петро свiтляними гаслами, а потiм i через гiнцiв своїх передав iмператору звiстку, що князь Святослав напав на його вiйсько з сотнями лодiй, а до того ще й пiшо, комонно, i коли кесар Петро слiзно благав iмператора Никифора, не вiдкладаючи нi години, допомогти йому, рятувати його, обiцяв зробити все, чого тiльки зажадає iмператор, присягався у вiчнiй приязнi й любовi, - iмператор прочитав ту грамоту й замислився. Переляканий кесар, страхополох! Вiчна приязнь i любов за негайну допомогу? У кого просив допомогу кесар? Коли б то вiн знав, що саме iмператор Никифор послав на Болгарiю руських воїв.

Проте iмператор Никифор не виказує й не може виказати своїх потайних думок послам кесаря Петра. Вiн приймає їх у Великому палацi, довго розмовляє з ними, дивується й обурюється, як то зухвалий київський князь посмiв напасти на Болгарiю, присягається в любовi до кесаря Петра i просить переказати йому, що зараз у Вiзантiї дуже важко й вiн не може кинути проти Святослава свого вiйська. Але трохи пiзнiше, i саме у вирiшальний час, неодмiнно прийде на помiч, разом вони розiб'ють наголову Святослава.