Святослав

До кам'яного палацу у Вишньому градi було зовсiм недалеко, i iмператор з безсмертними швидко примчали туди. Залетiвши на подвiр'я палацу, вони побачили, що тут робиться те ж саме, що й у Преславi, - в усiх будiвлях града чулись зойки i крики, скрiзь ходили з мiшками легiонери.

- Де кесар? Швидше до нього! - крикнув Iоанн.

- Вiн у церквi! - вiдповiли iмператору.

Разом з безсмертними імператор кинувся до церкви. Але що це? У супроводi своїх боляр з дверей церкви вже виходив кесар Борис - у бiлому одязi, пурпуровому корзнi, пiдперезаний червоним поясом, у червоних сандалiях, з цепом i гривнами на грудях. Побачивши iмператора, кесар зупинився i, впавши ниць, вiтав його.

- Встань, - промовив Цимiсхiй, - i йди сюди. Кесар зробив кiлька крокiв i зупинився перед Iоан-ном.

- Бiдний кесар Болгарiї, - сказав iмператор, - ти довго i багато страждав...

- Так, великий василевсе, нам усiм довелося багато й довго страждати...

- Ти, кесарю, з болярами своїми зробив велику послугу, вiдчинивши ворота Преслави, i iмперiя нiколи не забуде цих ваших трудiв... Але я не знав, що ти вже на волi, я думав, що Святослав вкинув тебе до вiзницi.

- Нi, iмператоре, муки мої й боляр були безмежнi, але я не сидiв у в'язницi, а весь час був тут, у Вишньому градi.

- Велике щастя, що ви всi вцiлили, - звернувся iмператор Iоанн вже до боляр. - Я прийшов сюди, поневоленi болгари, щоб врятувати вас вiд орд тавроскiфiв, вiд язичника - князя Святослава, щоб визволити Болгарiю, щоб жити з нею в любовi й мирi, як заповiдали iмператори ромеїв i як того прагнули кесарi вашi...

I на знак прихильного ставлення до болгар iмператор Iоанн зiйшов з коня, подав руку кесаревi Борису, i вони разом пiшли до палацу.

Там імператор ромеїв добре поїв, випив, перепочив, а тодi запитав у кесаря Бориса:

- А як, кесарю, скарби каганiв?

- Вони цiлi, василевсе...

- Як? - iмператор не мiг приховати свого здивування. - Святослав не встиг їх забрати?

- Нi, - вiдповiв поволi кесар Борис, - вiн їх не став брати.

- Проклятий тавроскiф! - скрикнув iмператор Iоанн. - Вiр менi, вiн побоявся їх брати, бо знав, що я нажену його навiть за Дунаєм i покараю, а за скарби вигадаю найлютiшу кару.

Кесар Борис на мить пригадав свою розмову з Святославом, коли той дарував йому життя й скарби, i нiчого не вiдповiв.

- I де цi скарби? - не вгавав iмператор.

- Вони тут, у палацi, в пiдземеллi. Сп'янiлий вiд вина, iмператор примружив очi.

- Кесарю Борисе, - сказав вiн. - Ти менi покажи цi скарби. Я хочу бачити, що ж має Болгарiя?!

- Я виконаю твою волю... - згодився кесар.

Тримаючи в руках великi восковi свiчки, вони сходами спустились у глибоке пiдземелля. Кесар Борис сам одiмкнув два важкi замки, що висiли на залiзних колодках, i розчинив дверi. Удвох вони зайшли до пiдземелля й зупинились...

Спочатку, поки очi не призвичаїлись до пiвтемряви, важко було добрати, де вони опинились. Десь близько шумiла вода - напевне, поруч за стiною, а може, й над ними вирувала Камчiя, повз свiчку iмператора раз i вдруге пролетiв кажан...

А потiм iмператор роздивився. Вони стояли в широкому й довгому льоху, кiнець якого губився в темрявi. Льох цей, видно, був складений в давноминулi вiки iз великих брил сiрого дикого каменю. На брилах скрiзь попiд стiнами у важких залiзних скринях i просто на землi лежали скарби болгарських каганiв.

Тут було багато зброї, - стародавнiх болгарських золотом, срiблом i дорогоцiнним камiнням оздоблених мечiв, щитiв, шоломiв, було тут багато й римської зброї - корони, цепи, гривни iмператорiв, тих князiв i воєвод, з якими колись воювали болгари, в кiлькох скринях насипом лежали арабськi, вiзантiйськi, франкськi золотi й срiбнi грошi. Ще одна скриня була наповнена дорогоцiнним камiнням.

- Яке щастя, - вирвалось у iмператора Iоанна, - що князь Святослав не взяв цих скарбiв!

- Так, - згодився кесар Борис. - Болгарiя стала б нещасною, якби вона втратила цi скарби.

- Зараз вона буде щаслива, - сказав iмператор. - Римська iмперiя визволить Болгарiю. Я гнатиму Святослава до самого Дунаю, буде потреба - ми пiдемо й за Дунай. Ми виконаємо свiй обов'язок перед iмперiєю i Болгарiєю до кiнця. Але хтось мусить бути й у Преславi. На заходi - Шишмани, на пiвночi - угри. Треба стерегти Преславу, цi скарби... Я тебе залишаю кесарем iмперiї i Болгарiї в Преславi.

Кесар Болгарiї Борис був задоволений. Тiльки цього вiн i бажав вiд iмператора ромеїв.

З

Сидячи в Переяславцi, князь Святослав швидко дiзнався про бiй в Преславi. Гiнцi, якi примчали з Плиски й Данаї, розповiдали, що вiйська iмператора, як татi, пройшли гори й стали пiд Преславою. Руськi вої рубались там до загину, поплiч з ними на смерть стояли й болгари, але всi вони склали голови, а разом iз ними й воєвода Свенелд.

Князь Святослав дуже печалився, дiзнавшись про загибель воїв у Преславi й смерть Свенелда. Але гiнцi говорили, що, взявши Преславу, грецькi вої посуваються далi на схiд, уже взяли Плиску, доходять до Данаї.