Світло між двох океанів

По конверту вже встиг проповзти равлик, залишивши по собі блискучий слід, що переливався всіма барвами веселки. Марки не було, а почерк здався Ханні впевненим і твердим.

Жінка принесла конверт до хати й поклала на обідній стіл, порівнявши його з краєм. Вона довго сиділа перед ним, а потім взяла до рук канцелярський ніж з перламутровою ручкою і почала розкривати конверт, намагаючись не порвати те, що було всередині.

Ханна витягла папір, один невеликий аркуш, на якому було написано:

Не хвилюйтеся за неї. Дитина в безпеці. Її люблять і про неї добре піклуються, і так буде завжди. Ваш чоловік упокоївся в руках Господа. Я сподіваюся, це вас заспокоїть.

Помоліться за мене.

У будинку було темно, штори з парчі закривали його від сонця, як щит від надто яскравого світла. На задній веранді у виноградній лозі так голосно цокотіли цикади, що у вухах Ханни дзвеніло.

Вона вивчала почерк. Слова були в неї перед очима, але жінка не зовсім їх розуміла. Її серце калатало, вона задихалась. Коли відкривала лист, то боялася, що він може зникнути — таке вже траплялося раніше: вона бачила Ґрейс на вулиці в її рожевій дитячій сукні, а потім виявлялося, що це був просто пакунок такого ж кольору або спідниця якоїсь жінки; чи, кинувши погляд на силует людини, вона могла б присягнути, що то її чоловік, навіть іноді смикала його за рукав, а потім розгублено розуміла, що цей хтось не має нічого спільного з ним.

— Ґвен! — покликала Ханна, коли нарешті знову змогла говорити. — Ґвен, ходи сюди на хвилинку! — Вона звала свою сестру зі спальні, боячись, що якщо поворухнеться сама, то лист випарується. Це міг бути міраж.

Ґвен прийшла, все ще тримаючи в руках вишивку.

— Ти кликала мене, Ханні?

Ханна нічого не сказала, а просто кивнула в бік листа. Сестра взяла його до рук.

«Принаймні, — подумала Ханна, — він мені не примарився».

За годину вони вийшли з простого дерев’яного котеджу й попрямували до Бермондсі, кам’яного будинку Септимуса Поттса, що стояв на пагорбі на околиці міста.

— І він був там, у поштовій скриньці, сьогодні? — спитав той.

— Так, — відповіла Ханна, все ще оторопіла.

— Хто б міг таке зробити, тату? — спитала Ґвен.

— Звичайно, той, хто знає, що Ґрейс жива! — вигукнула Ханна. Вона не бачила, як переглянулися її батько й сестра.

— Ханно, люба, це було дуже давно, — сказав Септимус.

— Я знаю!

— Він просто має на увазі, — мовила Ґвен, — що це дивно: раніше не надходило ані звісточки, і тут, ні з того ні з сього…

— Але це вже щось! — заперечила Ханна.

— О Ханні! — похитала головою Ґвен.

Того ж дня сержант Накі, старший поліцейський у Партаґезі, незграбно сидів у низькому старезному кріслі, поставивши собі на коліно витончену чашку з чаєм й одночасно роблячи спроби занотувати щось.

— І ви не бачили нікого чужого біля будинку, панно Поттс? — спитав він Ґвен.

— Нікого. — Жінка поставила на журнальний столик глечик із молоком. — Сюди рідко хто приходить, — додала вона.

Він щось записав.

— Ну?

Накі зрозумів, що Септимус звертався до нього. Сержант знову оглянув лист. Охайний почерк. Звичайний папір. Не відправлений поштою. Від когось тутешнього? Бог свідок, є ще люди, яким приносить задоволення страждання дружини фрица.

— Боюся, тут не надто багато інформації.

Він терпляче вислухав протести Ханни, що, безумовно, там є підказки. Батько і сестра, на його погляд, почувалися трохи ніяково, як ото буває, коли божевільна тітка заходиться розповідати про Ісуса за обіднім столом.

Коли Септимус провів його до дверей, сержант нап’яв капелюха і стиха сказав:

— Це схоже на жорстокий розіграш. Я думаю, вже пора закопати сокиру війни проти фриців. Хай там що, але не можна так жартувати. Я нікому не розповім про лист. У мене нема бажання заохочувати жартівників наслідувати це.

Він потиснув Септимусу руку й пішов довгою стежкою, по обидва боки обсадженою евкаліптами.

Повернувшись до кабінету, Септимус поклав руку на плече Ханни.

— Дівчинко, вище носа! Не засмучуйся через це.

— Але я не розумію, тату. Вона мусить бути живою! Для чого комусь раптом писати неправду?

— Ось що я тобі скажу, люба: я подвою нагороду. Хай це буде дві тисячі гіней. Якщо комусь дійсно що-небудь відомо, ми скоро дізнаємося про це.

Септимус налив дочці ще чаю. Він уперше жалкував, що навряд чи прийдеться розстатися з грішми.

Хоча Септимус Поттс був відомою людиною в ділових колах Партаґеза, мало хто міг сказати, що знає чоловіка добре. Він усіляко намагався захистити свою сім’ю, але його головним суперником завжди був фатум. Септимусу минуло п’ять років, коли 1869 року він прибув на Фримантл на кораблі «Королева Каїра». На його шиї була маленька дерев’яна табличка, яку повісила мама, коли безутішно цілувала його на прощання в порту Лондона. Там було написано: «Я добрий християнин. Будь ласка, потурбуйтесь про мене».