Світло між двох океанів

— Вам було пред’явлено офіційне звинувачення. Виїзний суддя приїжджає в Партаґез що два місяці, і він недавно був тут, тому ви перебуватимете під вартою, поки він не повернеться. Та для вас, безумовно, набагато краще залишатися під вартою в цій тюрмі, ніж у в’язниці в Олбані. Ми використаємо час, щоб підготуватися до попереднього слухання.

Том запитально подивився на нього.

— На цьому слуханні вирішать, чи є підстави для притягнення вас до відповідальності. Якщо вони існують, вас передадуть до суду в Олбані або Перті. Залежить від ситуації.

— Якої? — запитав Том.

— Давайте розглянемо звинувачення, і ви дізнаєтесь, — сказав Фіцджеральд. Він знову поклав аркуш перед Томом. — Ну, вони розкинули сітку досить широко. Кримінальний кодекс Західної Австралії, Закон про державну службу Співдружності, Закон про коронерський суд Західної Австралії, Закон Співдружності про злочини. Справжній бардак. — Він посміхнувся й потер руки. — Це мені подобається.

Том здивовано підвів брову.

— Це значить, що вони збирають усе підряд, не впевнені, що можна повісити на вас, — продовжив адвокат. — Нехтування обов’язками, передбаченими законом, — два роки і штраф. Неналежне поводження з тілом — два роки каторжних робіт. Неповідомлення про труп, — підсміювався адвокат, — це лише десять фунтів штрафу. Подання неправдивої заяви, щоб зареєструвати народження, — два роки каторжних робіт і двісті фунтів штрафу. — Він почухав підборіддя.

Том наважився спитати:

— А чим загрожує викрадення дитини? — Він уперше сказав ці слова вголос і здригнувся.

— Стаття 343 Кримінального кодексу. Сім років каторги. — Адвокат зморщив рот і кивнув сам собі. — Ваша перевага, пане Шерборне, у тому, що закон охоплює стандартні ситуації. Закони розробляються, щоб описати те, що чиниться в більшості випадків. Так, стаття 343 належить до… — він узяв пошарпану книжку й зачитав: — будь-яких осіб, котрі з наміром позбавити будь-кого з батьків їхньої дитини… насильно чи обманним шляхом заманюють або утримують дитину…

— І що з того? — запитав Том.

— Їм не вдасться це скинути на вас. На щастя, немовлята зазвичай не залишають своїх матерів, якщо хтось сам їх не викраде. І не добираються самі до майже незаселеного острова. Розумієте? У них немає необхідних елементів складу злочину. Ви насильно не «утримували» дитину, тобто, з юридичної точки зору, дитина могла б піти від вас тоді, коли б захотіла. Також ви не «заманювали» її. І вони ніколи не зможуть довести «намір позбавити», бо ми скажемо: ви чесно вірили, що батьки були мертві. Отже, думаю, я зможу з цим впоратися. Ви герой війни, маєте Військовий хрест з нашивкою. Більшість судів поблажливо поставиться до хлопця, який ризикував життям заради своєї країни й ніколи не встрявав у неприємності.

Обличчя Тома розслабилося, але, коли адвокат продовжив, його вираз змінився.

— Але, пане Шерборн, суду не подобаються брехуни. Насправді, вони не люблять їх так сильно, що за фальшиве свідчення карають сімома роками каторги. А якщо брехун прикриває справжнього винуватця, то це перешкоджання правосуддю і додаткові сім років. Розумієте, до чого я хилю?

Том подивився на нього.

— Закон любить переконатися, що покарання отримують винуватці. Судді трохи прискіпливі в таких речах. — Адвокат підвівся, підійшов до вікна й подивився крізь ґрати на дерева надворі. — А от якби я ввійшов у суд і розповів історію про бідолашну жінку, хто не пам’ятала себе від горя після народження мертвої дитини, про жінку, у якої було трохи не все гаразд із головою і котра не розрізняла добре від поганого, якби я розповів історію про те, як її чоловік, порядний хлопець, котрий завжди виконував свої обов’язки і лише цього разу, намагаючись хоч якось допомогти своїй дружині, дозволив серцю взяти гору над здоровим глуздом і підтримав її ідею… Я зміг би переконати в цьому суддю. Я зміг би переконати в цьому суд присяжних. Суд мав би те, що ми називаємо «привілеєм для пом’якшення вироку», право винести толерантніший вирок і для дружини теж. Але на цю хвилину мій клієнт, за власним визнанням, не тільки брехун, а й тиран. Чоловік, настільки стурбований тим, що люди подумають, наче в нього з його «дружком» не все гаразд, який вирішує залишити крихітне маля й змушує свою дружину брехати про це.

Том випрямив спину.

— Я сказав те, що сказав, — відреагував на це Фіцджеральд і продовжував: — Якщо ви справді з тих, хто міг би зробити подібне, то поліція чудово знає, що такі люди не зупиняться ні перед чим, щоб отримати все, що вони хочуть. Якщо ви з тих, хто бере те, що хоче, тому що може це зробити, хто готовий примусити дружину діяти під тиском, то, можливо, ви з тих, хто здатен убити, щоб отримати бажане. Ми всі знаємо, що ви робили це під час війни. — Адвокат зробив паузу. — Ось що можна сказати.

— У цьому мене не звинуватили.

— Поки що ні. Але подейкують, ніби той сержант з Олбані мріє дістатися до вас. Я вже пересікався з ним раніше і можу сказати, що він справжній виродок.

Том, глибоко вдихнувши, похитав головою.