Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Те, що поважним прошаркам суспільства видавалося загальним розвалом порядку, було символом зміни державного устрою, яку здійснила Лютнева революція. Тільки-но колишні непривілейовані класи збагнули, що можуть безкарно нападати на привілейовані, вони взялися за це з потроєним завзяттям. Такі напади відбувалися не лише у містах та на підприємствах. Невдовзі після революції селянство з такою самою жорстокістю нападало на поміщиків, щоб відібрати землю[384]. У розпалі війни солдати і матроси повставали проти офіцерів[385].

Зміна старого устрою не відбулася б без супровідної їй зміни уявлення про «ворога». Якщо до революції ворогом був підривний революційний елемент (чи, навпаки, царизм та його захисники), то в післяреволюційні місяці ворогом став буржуй. Це слово — народну назву, що виражала зневажливе ставлення до «буржуазії»[386], — 1917 р. привласнили і наповнили політичним змістом не лише більшовики, а й меншовики (есери), і навіть деякі церковні реформатори. Навіть ліберали не могли встояти перед антикапіталістичною, антибуржуазною риторикою революції, що набула великої популярності. В політичному дискурсі 1917 р. слово буржуй почало означати жадібну, егоїстичну особу, незважаючи на її соціальне походження. Термін став такою всеохопною лайкою, що його вживали як праві, так і ліві: «Геть Тимчасовий уряд, бий буржуїв і жидів!»[387] А офіцери флоту, розлючені вимогами моряків, теж могли назвати їх «буржуями». А прибічники Тимчасового уряду заявляли, що його міністри — не буржуї, бо вони — самовіддані патріоти. І в суспільній свідомості, і в політичній пропаґанді, економічні та інші труднощі в суспільстві почали пояснювати «змовою буржуазії»[388].

Таке тлумачення слова «буржуй» схоже на те, що розуміли під словом «спекулянт». Як довів Ларс Т. Лі, «боротьбу більшовиків проти спекуляції слід трактувати не як продукт соціалістичної ідеології, а як докапіталістичний настрій, спільний для всієї російської політичної спільноти. Аналоги англійських середньовічних законів, спрямованих проти “перекупників”, “скупників” та “здирників”, і досі чинні в Радянському Союзі»[389]. Таким чином, терміни буржуй і «спекулянт» почали функціонувати політично так само, як сумнозвісний термін «куркуль», — багатий селянин чи сільський буржуй, — що набув десь такого самого змісту[390].

Однак така політична інтерпретація не означала цілковитого перевороту старого устрою. Вона містила і нові, і старі елементи: наприклад, вияви антисемітизму. У Петрограді влітку 1917 року деякі продовольчі бунти «супроводилися погромами єврейських крамарів»[391]. У Донбасі на вулицях активно аґітували проти євреїв. Соціалісти боялися, що «темні сили», які, за їхнім твердженням, «блокувалися із “жидівським” “бундом”», боротимуться проти них[392]. Коли організовували робітничі страйки, ходили чутки, що ці страйки — заклики до погромів[393]. У вересні 1917 р. натовп увірвався до бахмутського винного складу, де зберігалося 100 000 відер (1 відро = 12 літрів) горілки і 600 000 відер інших спиртних напоїв. Потім п’яний натовп напав на бакалійні крамниці, щоб узяти закуску до горілки, і бушував по всьому місту. Євреї втекли, злякавшись погромів. (Натовп звинувачував робітників-дружинників у тому, що вони «захищали буржуїв»)[394]. Навіть у самій більшовицькій партії в розпалі революційних подій восени 1917 р. антисемітизм зберігав таку силу, що, наприклад, 18 листопада 1917 р. Юзівська партійна організація поставила питання антисемітизму в партії другим на порядку денному: деякі більшовики погано ставилися до «людей інших національностей», засипаючи їх «усілякими образами»[395].

Багато спостерігачів зазначали, що в таких місцях, як донбаські шахти, де письменність була мінімальною, а елементів сучасної політики та громадянського суспільства майже не було, розквітали плітки і демагогія. Така оцінка відображала упередження спостерігачів, у цьому випадку — і промисловців, і більшовиків. Щоб визначити, наскільки преса в Донбасі впливала на формування політичного самоусвідомлення, необхідний детальний аналіз, який провели Даян П. Конкер та Вільям Ґ. Розенберг, розглядаючи здебільшого Москву та Петроград[396]. Однак преса відігравала значно меншу політичну роль на Донбасі, ніж у Москві та Петрограді. Практично всі джерела стверджують, що антибільшовицька аґітація виявилася дуже ефективною, хоча саме більшовики підтримували робітничі «ексцеси», тимчасом, як есери, надто ж меншовики, закликали до стриманості. У Гришиному, наприклад, загальний настрій був настільки антибільшовицький, що більшовики не могли відкрито вести політичну діяльність аж до середини липня 1917 р. Над більшовиками, якщо їх упізнавали, чинили самосуд навіть без найменшої на те причини. За словами одного свідка, так було на значній території Донбасу. Антивоєнна кампанія більшовиків була такою непопулярною серед шахтарів та селян, що в Юзівці юрби людей карали більшовиків самосудом[397].