Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

1917 р. глибокий соціально-політичний розкол у Донбасі виявився в конфлікті, що спалахнув між робітниками та керівництвом. Виявилося, що, на відміну від «учених» робітників Москви та Петрограда, шахтарі Донбасу виявили свою відсталість одразу ж після Лютневої революції. Вони майже не цікавилися такими інституціями, як колективні угоди і ради примирення. Коли став можливим і популярним вступ до профспілок, вони, на відміну від багатьох інших груп робітників та ремісників, дуже неохоче об’єднувалися у профспілки[359]. Натомість вони вдавалися до прямих дій проти керівників — обшукували їх, виганяли з шахт, арештовували[360]. Коли самодержавство впало, шахтарі Донбасу не обманювали себе ілюзіями щодо форми політичного устрою[361]. Те, що Леопольд X. Хаймсон назвав «браком мінімального консенсусу — не лише щодо інституційної основи, політичного та соціального устрою, а й щодо морального устрою»[362], — виявилося на Донбасі в екстремальній формі. Тому події 1917 р. на Донбасі характеризують як «один суцільний безперервний конфлікт»[363].

Малюнок 3.1. Мітинґ на Ґуставській шахті, Лутугине поблизу Луганська, весна 1917 р. Зверніть увагу на хрест на плакаті ліворуч з написом: «Вічна пам’ять героям, які загинули за свободу». З ДАЛО, ф. П-7118, оп. 1, спр. 111.

Відразу після Лютневої революції почалося те, що адміністрація шахт називала «ексцесами» з боку шахтарів: запровадження де-факто восьмигодинного робочого дня та свавільне звільнення підрядчиків, старших керівників, інженерів та техніків з подальшими «насильницькими арештами»[364]. Впродовж усього 1917 р. промисловці засипали Тимчасовий уряд проханнями про допомогу та втручання. В одному з таких прохань від 27 травня 1917 р. сказано: «Диктатура робітничого класу здійснена в її найпримітивнішій формі. Робітничий клас, захоплений привабливими перспективами, які малюють йому безвідповідальні вожаки, очікує настання золотої доби, і жахливим буде його розчарування, яке не можна не передбачити»[365]. Як повідомлено в одному рапорті, на серпень 1917 року в Донбасі вже не існувало державної влади, недоторканості оселі чи особистої безпеки[366].

З березня 1917 до січня 1918 року на шахтах Донбасу зафіксовано 149 випадків насильства, з яких 127 припало на літо й осінь (із 1 липня до 20 вересня). Основними причинами конфліктів були «втручання у внутрішні порядки» (72 випадки) та зарплатня (38 випадків), за ними йшли тривалість робочого дня (15 випадків) та закриття шахт і звільнення робітників (15 випадків)[367]. Велика кількість «втручань у внутрішній порядок» означала, що робітники сперечалися з начальством на робочому місці. Іншими словами, ці дані свідчать, що влада на робочому місці була головним предметом суперечки і шахтарі прагнули звести давні рахунки з начальством, а водночас хотіли значно збільшити зарплатню і скоротити робочий день.

Випадок на Чистяківській копальні Південноросійської вугільної компанії є типовим і повчальним. Одного дня наприкінці березня делеґовані робітники прийшли до контори компанії і вимагали серед інших пунктів звільнити одного механіка, проти якого були висунуті три звинувачення: 1) до революції він накладав надмірні штрафи; 2) він не давав робітникам нормально заробляти, призначаючи лише двох робітників там, де потрібні були три або чотири; 3) він не віддав наказу замінити зубчату передачу на паровій лебідці, хоча її зубці вже давно зламалися, і робота могла припинитися зовсім. Механік відповів: 1) штрафи були необхідні через «погану роботу» шахтарів, але ці штрафи накладали згідно з правилами компанії, і після лютого він не штрафував їх; 2) у нього є великий досвід роботи в гірничій промисловості, і тому він краще знає, скільки робочих рук потрібно і де; 3) зубчата передача, замовлена чотирнадцять місяців тому, ще не була доставлена. В управлінні вирішили, що звинувачення безпідставні, і механік пішов у «відпустку». Коли він повернувся, робітники посадили його в тачку і возили «по всіх шахтах». Одночасно перерізали його телефонну лінію і забрали коней, щоб він не міг працювати. (Інженерам звичайно давали коня для переїздів і роботи). Рада примирення, рекомендована керівництвом, відмовилася розглядати цю справу на тій підставі, що цей випадок був не конфліктом інтересів, а «непорозумінням між робітниками та службовцем». Робітники відмовилися ґарантувати безпеку механіку.