Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Хоч яка там була причина, але загальний наступ на українізацію і український національний комунізм почався 1933 р., якраз у розпалі голодомору. Терор був спрямований не лише проти «шишок» у містах і селах. Українських вчителів часто звільняли з роботи і заарештовували як «класових ворогів». 1933  р. 10 відсотків українських вчителів забрано зі шкіл як політичних ворогів[982]. На Донбасі майже всі українські школи перевели на російську мову викладання; технічні школи всі використовували лише російську, а українську вважали іноземною. Багатьох людей, що здійснювали українізацію, репресовано[983].

Українських робітників на Донбасі ніхто не захищав від цього наступу. Ще на початку терору влада дуже жорстоко ставилася до підозрюваних в українському буржуазному націоналізмі. Зокрема П. Лисенко, донбаський робітник, якого заарештовано 1932 р. як «українського повстанця», засвідчив, що таємна поліція піддавала його тортурам. Начальник НКВД Орджонікідзе (колишнє Єнакієве), міста, де його арештовано, «наблизився до мене і плюнув в обличчя». Тортури, яких він зазнав, «годі описати»:

«Три імені наганяли особливий страх у серця в’язнів. Це були: Димитрієв, молодий і дуже худий росіянин, невисокий на зріст і з сірими очима, блондин Цукеров і Свірський. Ці три різники змушували людей вішатись у камерах, як зробив молодий український вчитель Тарануха. Дехто різав собі горлянку шматками бляхи. Це трапилося з агрономом-українцем Ященком, що працював у Ворошиловському колгоспі. Він був одружений, мав сім’ю. Іншого молодого українця, двадцятип’ятирічного агронома з Нікітовського колгоспу на Донбасі, заарештовано за те, що він начебто був повстанцем і вбивав худобу. Бідолаха не міг витримати тортури і спробував повіситись, але охоронець помітив і зняв його. Згодом його засудили до восьми років концтаборів, хоча він був абсолютно невинним».

Коли сирота, якого запроторили до в’язниці, попросив більше їжі, наглядач, росіянин, сказав йому:

«Дурню, ти маєш радіти, що тебе тут задарма годують. Такі, як ти, помирають на вулицях, а тобі пощастило сюди потрапити і проїдати раціон радянських службовців»[984].

Чи справді Москва морила голодом Україну, щоб зламати її опір, невідомо, але ясно, що голодомор покінчив з українізацією і привів Україну під пряме керівництво Росії.

Антисемітизм довго не помирав на Донбасі. В листопаді 1932 р. в Краматорську, на півночі Донбасу, член партії з 1917 р., робітник Котляров, розкритикував партію за голод. Він боровся за свободу, а «тепер робітникові та селянинові вже не можна жити». Потім він звинуватив євреїв: «Жиди займають відповідальні посади, особливо міцно вони засіли в ГПУ. Чому ми жидів не вирізали? Все одно будемо бити їх»[985]. 1933 р. в шахтарській школі у Чистякові помічник директора, член партії Бутенко, разом з іншими комуністами і комсомольцями Рибальченком, Поліщуком і Євстаф’євим тероризували найкращого учня Беренбека. Вони пробралися серед ночі в його кімнату, змусили пити гуміарабік й побили в темряві, іншого разу витягли його з ліжка, наплювали в лице і викинули з гуртожитку на вулицю. Його звинуватили в крадіжці овочів, поставили до стінки й погрожували гвинтівкою, а потім замкнули в кімнаті. Коли їх заарештували і звинуватили в антисемітизмі, в школі казали: «Якби це зробили росіяни, суду б не було. Варто було побити жидюгу, і організували суд...»[986]