Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Одразу ж після вбивства Кірова Сталін одноосібно ввів у дію закон, що дозволяв прискорену страту звинувачених у тероризмі. Згідно з одним твердженням, за цим законом лише в грудні 1934 р. по всій країні було страчено понад 6501 чол.[1010]. У Ленінграді вбивцю Ніколаєва, як і його дружину та багатьох інших людей, непричетних до вбивства, було засуджено до смерті і страчено. Здається, що, почувши звістку про вбивство Кірова, Сталін вирішив скористатися ним для винищення своїх ворогів. Тому він наставляв Миколу Єжова, майбутнього голову НКВС, щоб той шукав убивць серед зинов’євців[1011]. Згідно з твердженням «правої руки» Сталіна, Молотова, документального підтвердження участі групи Зинов’єва в убивстві не було[1012]. Коли виявилося, що аґенти НКВС не вельми охочі виконувати накази Сталіна, Сталін викликав Ягоду, тодішнього голову служби безпеки, і попередив його: «Глядіть, пику наб’ємо»[1013]. У січні 1935 р. Сталін розіслав закритий лист до партії, в якому пов’язував зинов’євців із фашистськими аґентами, прирівнював колишніх опозиціонерів до білоґвардійців і закликав покарати їх як контрреволюціонерів[1014]. Внаслідок цього в січні — лютому 1935 р. 843 колишні зинов’євці були заарештовані органами НКВС[1015]. Навесні 1935 р. були заарештовані А. Шляпніков та інші колишні члени «Робітничої опозиції» нібито за підпільну антирадянську діяльність[1016].

Чому Сталін вдався до тактики терору, якщо криза вже минула і почалася нова політична «весна», може видатися незрозумілим. А проте саме подолання кризи спричинило подальші політичні ускладнення. Адже тепер треба було запитати, якими будуть наступні кроки. Усю країну та її адміністративний апарат треба було привести в порядок; партію, жорстоко проріджену під час голодомору, — реорганізувати; зовнішню політику — адаптувати до міжнародного клімату, що швидко змінювався. «Весна» середини 1930-х років створила атмосферу відкритих дискусій, а отже, й можливість виявів незгоди. Історики нещодавно довели, яким суперечливіш був політичний процес країни в середині 1930-х років[1017].

З усіх проблем загроза війни була найкритичнішою. Якщо Ленін та його прибічники серед більшовиків зайняли позицію «пораженців» під час Першої світової війни, то цілком можна було припустити, що частина противників Сталіна не підтримала б його у війні, що наближалася; мало того, були ще мільйони колишніх «куркулів», чимало яких сиділи у в’язницях і таборах, але невідомо, скільки їх ховалося в містах, на заводах і шахтах, на будовах та в колгоспах. На думку Сталіна, не було ґарантії, що в разі війни ці люди битимуться за нього. Пов’язування ленінградських зинов’євців з іноземними шпигунами не випадкове. Справді, в роки після великого терору ворогів найчастіше оголошували аґентами фашистської Німеччини і Японії. Тема шпигунства на користь інших країн стала лейтмотивом терору.

Вбивство Кірова дало Сталіну чудову нагоду винищити всіх політично підозрілих як іноземних аґентів, ворогів народу та причетних до «п’ятих колон». Сталін безпосередньо мав усі причини боятися, що одна куля, пущена котримсь невдоволеним, поставить хрест на його житті і владі. В минулому революціонер і конспіратор, він знав, що політичний тероризм, ця частина спадщини російського революційного руху, знищив багатьох урядовців і одного царя. Але важливішою, як натякнув Сталін, була не кількість ворогів. Саме про це він і сказав в одній своїй промові у березні 1937 р.: «Щоб виграти битву у війні, може знадобитися кілька корпусів червоноармійців. А для того, щоб провалити цей виграш на фронті, достатньо кількох шпигунів десь у штабі армії чи навіть у штабі дивізії, які можуть викрасти оперативний план і передати його противнику»[1018]. Якщо вороги ховаються, а потаємні вороги небезпечніші, ніж відкрито ворожі елементи (які, за Сталіним, в основному були знищені), то пошук цих небезпечних ворогів мав бути масштабним і ретельним. Вбивство Кірова давало блискучу нагоду для такого маневру.

Але ж хто ворог? У розділі 5 ми довели, що категорію ворогів за часів голодомору поширили й на багатьох випробуваних, вірних комуністів. Після вбивства Кірова ця тенденція стала очевидною. Звичайно ж, давні категорії класових ворогів існували й далі. Наприклад, невдовзі після вбивства (в перші кілька місяців 1935 р.) від тридцяти до сорока тисяч жителів Ленінграда було вислано з міста як «соціально чужі елементи»; багато з них у минулому були дворянами, царськими урядовцями та їхніми родичами[1019]. Навесні і влітку 1935 р. на Донбасі було страчено багато звинувачених у куркульстві й бандитизмі[1020]. Але тепер категорія «ворогів» охоплювала всі групи населення, зокрема й більшовиків. Навіть збройні сили не були захищені від полювання на ворогів[1021].