Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Реакція молоді Донбасу, згідно з доносами до каральних органів, була зовсім небезпечною. Вбивство Кірова викликало багато нарікань і нападів на партійне керівництво, пряму критику радянської політики й гострі вияви антисемітизму, українського націоналізму і просто хуліґанства. Школярі в Сталіно говорили: «Тепер черга за Сталіним, скоро Сталіна не буде». Один хлопчина, батька якого вигнали з партії, зловтішно сказав про Кірова: «Так йому й треба». Якийсь Петренко, учень сьомого класу 49-ї школи в Сталіно, син червоного партизана, під час розмови про скасування карткової системи начебто заявив: «Хлібні картки скасовані, бо злякалися після вбивства Кірова. Робітники однаково їдять поганий хліб». Окрім того, Петренко начебто сказав на уроці: «Наші міліціонери гірші, ніж фашисти, вони теж б’ють і знущаються з робітників, а в допрах заковують і катують». Служба безпеки вважала Петренка терористом, бо він назвав Ніколаєва (вбивцю Кірова) героєм, і казав, що сам поїхав би до Москви і вчинив би так само[1053]. Міліція старанно нотувала навіть невинні вислови горлівських школярів, як-от: «Аби їх більше вбивали, у нас не було б уроків». Міліція повідомляла, що комсомольці на Артемівській шахті в Горлівці розважались обговоренням, як би вони вбили Сталіна, якби їх послали до Москви. Деякі з них передбачливо мудрували, що вбивство Сталіна нічого не змінить, бо до влади тоді прийде Каганович[1054]. Міліція доповідала і про збільшення кількості нападів українських дітей на євреїв, росіян і татар. У Горлівці хтось розповсюдив вірш про «ізбієніє жидов, большевіков і комуністов»[1055].

Жарти та анекдоти стали дуже небезпечними. Гурт молодих колгоспників у Рівному на Донбасі, які час від часу збиралися попиячити, співав:

Ленин едет на баране,
Цыбулина в кармане.
Селедкой поганяет,
Пятилетку выполняет[1056]

.

Увесь гурт був визнаний контрреволюційною групою. Інший випадок: М. Гребцов, член партії з 1928 р., начальник відділу постачання шахти, був звинувачений в тому, що, п’яний, загадав присутнім таку загадку: «Яка різниця між Ісусом Христом і Сталіним?» Коли ніхто не відповів, Гребцов начебто сказав: «Ісус Христос їздив на одному ослі й годував його, а тов. Сталін їздить на всіх і не годує». Гребцов потім доводив, що почув цей жарт від когось іншого, але його однаково запроторили до в’язниці на три роки[1057].

Навіть найменший сумнів щодо державної політики вважали за державний злочин. У січні 1936 р. було заарештовано 18 юнаків (здебільшого шахтарів) за «організацію контрреволюційної економічної спілки передової молоді» і заклики створити нову партію. В. Анохін, начебто лідер тієї групи, насправді хотів організувати групу взаємодопомоги. Серед конфіскованих особистих речей знайдено щоденники, записки й вірші, котрі, як вирішили слідчі, доводять, що Анохін і його товариші мали певні сумніви щодо керівництва країною. Наприклад, Анохін писав своєму другові: «Жизни надо смотреть прямо в глаза. Я, Вася, не могу понять тебя, почему ты испугался реально изображать жизнь в художественных формах... Да это и понятно: показать картину реальную труднее, чем создать сказку про белого бычка». Звинуваченим пощастило, що був лише початок 1936 р. Вони палко захищалися на суді, заперечуючи звинувачення в антирадянській пропаґанді, дехто вдався навіть до голодування. Декілька юнаків зламалися і визнали себе винними. Вони були засуджені на терміни від двох до семи років, і 1959 р. їх реабілітували, крім П. Ф. Широкова, який під час війни співробітничав з німцями[1058].

Приклад Широкова повчальний. Апологети державного терору твердять, що терор був виправданий, бо такі люди, як Широков (якого звільнив перед війною радянський уряд чи німці під час війни), були небезпечні для держави і Широков, наприклад, справді став зрадником під час війни. Отож терор мав бути ще жорстокішим, щоб викоренити навіть імовірність зради. Єжов, тогочасний зверхник НКВС, стверджував: «Історія наказує нам більше піклуватися тими, кого треба ізолювати, а не тими, кого треба звільняти»[1059]. З другого боку, можна вважати, що саме терор озлобив таких людей, як Широков, і перетворив їх на зрадників. Питання лояльності в середині 1930-х років і далі було гіпотетичним, але держава мала всі підстави боятися невідомої кількості озлоблених людей. Було б ризиком недооцінити людські емоції, припускаючи, що мільйони тероризованих державою людей не почувають люті до неї.