Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Якщо цей епізод у Макіївці правдивий, то невдоволення робітників діями свого керівництва наростало. Справді, керівники й інженери боялися, що, навіть коли стахановський рух спроможеться бодай на позірні рекорди і сприятиме тимчасовому збільшенню продуктивності та обсягу виробництва, зосередження уваги на перевищенні норм може неґативно вплинути на всю роботу шахт і заводів. Крім того, заради ефективності неминуче доведеться нехтувати правила техніки безпеки. Такі заяви видавалися керманичам індустрії класичним виявом «інерції» керівних кадрів на місцях і, що гірше, — маневруванням із метою приховати реальну продуктивність заводів і шахт, щоб тримати виробничі завдання на заниженому рівні. Нетерплячі політичні вожді оголошували такі заяви спробами контрреволюційного саботажу. Проте не всі робітники підтримували рух за підвищення продуктивності праці. Крім честолюбних, які хотіли скористатися цим, та тих, хто справді вірив у можливість різкого підвищення продуктивності праці, значна частина робітників розуміла, що стахановський рух не вельми сприятиме поліпшенню їхнього життя. Вони боялися, що стахановський рух спричинить підвищення виробничих норм і зниження заробітків. Були й інші причини, що не спонукали поспішати з участю в новому русі. В Донбасі розповсюджувалися листівки, що викривали рух як новітню форму експлуатації[1074]. Дехто чинив опір рухові, вдаючись до фізичного насильства над стахановцями[1075]. Рух спричинив посилення напруги в робітничих колективах.

Таким чином, курс на перевиконання норм мав своїх ворогів і серед керівництва, і серед робітництва. Передусім керівники ставали першими жертвами полювання на ворогів. Відвертих робітників, чиї гострі випади на адресу керівництва спричиняли його падіння[1076], висували на відповідальні посади. На початок 1936 р. 156 керівних кадрів (з них 26 директорів шахт і 23 головні інженери) були зняті з посад. І навпаки: відповідальні посади отримали 300 стахановців[1077]. А скільки керівних кадрів звільнено 1936 р., невідомо. За даними одного дослідження, більше тисячі інженерних та керівних працівників віддано під суд, і з них понад 500 засуджено[1078]. Хоч як би пояснювали причини, наслідки цього «полювання на відьом» були очевидні. Партія і вище керівництво донецької промисловості вдавалися до безлічі безпідставних звинувачень майже всіх безпосередніх керівників виробництва[1079]. Внаслідок цього складалося враження, що все поспіль керівництво промисловості Донбасу — самі саботажники[1080]. А проте в нього не було іншого вибору: перший секретар Донецького обкому партії С. А. Саркісов тривалий час перебував під тиском керівника НКВС України В. Балицького, який вимагав невпинно вишукувати «шкідництво» серед керівних кадрів, а це звинувачення значно серйозніше, ніж саботаж. Саркісов захищав керівництво, доводячи, що шкідництва не було, а був лише саботаж[1081].

Керівництву доводилося всіляко пристосовуватися до нових обставин: показово, що вони вважали за краще визнати стахановський рух, ніж постати перед кримінальними звинуваченнями. До літа 1936 р. серйозні звинувачення в зраді й шпигунстві траплялися зрідка. Але невдовзі настали страхітливі часи. Разючі виробничі рекорди були минущими, а показний стахановський рух підточив загальну організацію праці. Це, своєю чергою, спричинило масові звинувачення в шкідництві. Одного разу, коли якісь шахтарі наскаржилися Сталіну, що на їхній шахті немає лазні (а отже, не створено сприятливих умов праці), Сталін відповів: «Начальник — ворог народу»[1082].

Вакханалія терору

«Чинґісхан перебив багато людей, кажучи, що “смерть переможених необхідна для спокою переможців”». Сталін підкреслив цю фразу, читаючи якусь книжку з історії Росії[1083]. Видається спокусливим знайти в цій. фразі логічне обґрунтування Сталіним великого терору. Видається, що Сталін завоював увесь народ і тепер збирався добити його.

Терор 1936–1938 рр. загалом відомий як великий терор[1084]. Його ще називали «єжовщиною», бо спрямовував цю операцію безславний верховода сил безпеки М. І. Єжов. Єжов був призначений на посаду сталінським указом у вересні 1936 р. і знятий у листопаді 1938 р. У квітні 1939 р. його заарештували і розстріляли в лютому 1940 р.[1085]. Переконуючи Політбюро ухвалити кандидатуру Єжова, Сталін говорив:

«Ягода явно виявився не на висоті свого завдання у справі викриття троцькістсько-зинов’євського блоку. ОПТУ загаялося в цій справі на чотири роки. Про це кажуть усі працівники партії та більшість обласних представників Наркомвнусправ»[1086].