Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Сталін, здається, опинився в тому самому становищі, що й російські царі. Згідно з нотатками Г. Димитрова про його розмови зі Сталіним у листопаді 1937 р., російський цар робив одне добре діло: будував і об’єднував велику державу. Тепер вороги народу хотіли продати Україну Німеччині, Білорусь — Польщі, Примор’я — Японії, Донбас — Франції. Сталін заявив, що «кожного, хто своїми діями і думками, так, навіть і думками, зазіхає на єдність соціалістичної держави, нещадно будемо знищувати»[1099]. Будь-яке обговорення історії, пов’язаної з тероризмом, було піддане анафемі. 1937 р. Каганович напався на статтю про вбивство Олександра II 1881 р. як на сигнал для терористів, троцькістів та зинов’євців[1100].

Нотатки Димитрова засвідчують, що Сталін збирався знищити й кожного, хто був пов’язаний із «ворогом», який начебто замислив зруйнувати його імперію: «Ми знищуватимемо кожного такого ворога, нехай навіть старого більшовика, ми знищимо ввесь його рід, його сім’ю... За знищення всіх ворогів до кінця, їх самих, їхніх родів!»[1101] Сталін часто користувався словом «рід» у своїх промовах. Безперечно, великий терор був масованою операцією, спрямованою на винищення родин, друзів і колеґ уявних ворогів.

На Донбасі в 1936–1938 рр., як і повсюди в країні, народ масово тероризували. Як уже зазначалося, й до Єжова репресії на Донбасі були доволі масовими. Призначення Єжова, як згадував голова донбаського НКВС В. Т. Іванов, спровокувало цілу революцію, що відродила традиції ЧК: «Не чекали порад, санкцій, розпоряджень, а громили контрреволюцію»[1102]. В червні 1937 р. А. Я. Вишинський, тодішній генеральний прокурор, в серії статей в газеті «Социалистический Донбасс» нагадав про «Шахтинську справу» 1928 р. і знову заговорив про труднощі викриття прихованих ворогів: «Розвідника із зовнішнього вигляду, звичайно ж, упізнати не можна. Та й взагалі, неможливо прописати який-небудь раз і назавжди ефективний рецепт з приводу того, як розпізнавати ворога, який до того ж ще так вправно маскується»[1103]. Якщо найближчі соратники Леніна виявилися «ворогами», значить, кожен міг бути ворогом.

Політична еліта Донбасу була винищена великим терором. Саркісов, який кілька років правив Донбасом, та найближчі до нього люди були розстріляні 1937 р. Саркісов раніше був у сварці з провідником українського НКВС Балицьким і не міг залишатися на посаді через своє політичне минуле — він був троцькістом. Тому за кожної слушної нагоди його всіляко публічно принижували. У грудні 1936 р. він уже не міг визнавати, що були саботажники, але не було шкідників; тепер його змусили визнати, що ті, кого він раніше звільнив як саботажників, насправді були шкідниками-троцькістами[1104]. Все одно Саркісов не врятував свого життя. В квітні 1937 р. його зняли з посади секретаря обкому партії і призначили директором «Донбасвугілля». В липні цього ж року його та майже всіх колеґ заарештували як «ворогів народу» і всіх розстріляли[1105]. З сімдесяти шести членів обласного комітету партії в травні 1937 р. на червень 1938 р. залишилося тільки шість[1106].

Наступник Саркісова, Е. К. Прамнек, жив у страху і відчаї[1107]. Зовні він видавався бойовим. На пленумі ЦК КПУ у вересні 1937 р. він заявив: «Ось уже третій місяць чистимо, чистимо ці “нужники”, де заховалися вороги, і ніяк не можемо це сміття вигребти»[1108]. Але письменник О. Авдєєнко, якому колись Прамнек зізнався в своїх труднощах, пише, що наодинці він казав, що працювати неможливо: «З ким працювати? Всі перші й другі секретарі міськкомів і райкомів виявилися ворогами народу. Майже всіх членів бюро репресовано. Директори підприємств виявились або шкідниками, або шпигунами. Головні інженери, головні технологи, навіть головні лікарі деяких поліклінік і лікарень — теж із розряду сволоти»[1109]. Прамнека зняли з посади у березні 1938 р. і невдовзі заарештували. Як латиша, його звинуватили в шпигунстві на користь Латвії (тоді ще незалежної країни) і Німеччини. На суді він доводив свою безвинність, але все одно був розстріляний у липні того самого року[1110].

Комсомол тероризували так само жорстоко. 1937 р. були заарештовані майже всі члени ЦК комсомолу України; керівники всіх обласних організацій виявилися «ворогами народу»; так само й секретарі комсомольських організацій усіх великих міст, зокрема Сталіно, Макіївки та Ворошиловграда. Всі комсомольські газети, від Києва і до областей, виявилися в руках «ворогів»[1111]. Одне слово, увесь комсомол на Донбасі винищили[1112].