Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

У 1937–1938 рр. багато керівників стало жертвами сталінського терору. Якщо вірити В. Косіору, першому секретареві комуністичної партії України, в Україні залишків «чужих елементів» було більше, ніж деінде[1125]. Г. В. Гвахарія, тридцятишестирічний колишній послідовник Троцького, директор Макіївського металургійного заводу, був арештований у квітні 1937 р. Після довгих тортур він зламався, вплутав у справу кількох своїх колеґ-керівників і був розстріляний у вересні 1937 р. як ворог народу[1126]. Я. С. Гуґель, сорокадворічний директор заводу «Азовсталь» і колишній директор Магнітогорського металургійного заводу, проти якого дав свідчення Гвахарія, був заарештований у серпні 1937 р. і розстріляний через два місяці[1127]. Головний інженер Донецького вугільного комплексу В. М. Бажанов, один з кількох найстаріших («буржуазних») більшовицьких інженерів країни, який став неофіційним головою радянської вугледобувної промисловості, був заарештований у вересні 1937 р. Його колишній начальник М. Л. Рухимович, зламаний тортурами, повідомив, що Бажанов «брав участь в антирадянській терористичній, диверсійно-шкідницькій організації правих». Бажанов, теж явно під тортурами, на допиті визнав себе винним, але на суді відмовився від своїх свідчень, єдиного доказу провини. Його, однак, засудили до розстрілу і стратили через два місяці. Його дружина, О. С. Бажанова, отримала вісім років ув’язнення як дружина начебто зрадника без жодного доказу її вини[1128].

Наступника Бажанова, К. П. Епіфанцева, невдовзі, у жовтні 1937 р., зняли з посади. Його подальша доля невідома, але, здається, він помер на допиті[1129]. І. А. Фесенко, новий, тридцятиоднорічний директор «Донбасвугілля», довго не протримався: його заарештовано у червні 1938 р.[1130]. З травня по серпень 1938 р. З тридцяти двох вищих службовців «Донбасвугілля» дев’ятнадцять репресовано, дванадцять зникло (майже точно — репресовані), одного переведено на іншу роботу. Ще раніше, у вересні 1937 р., Управління вугілля Комісаріату важкої промисловості було майже повністю винищене. Внаслідок масштабного терору в усіх сферах повної інформації про цей період немає. За тими нечисленними даними, що їх зібрав комісаріат, який і сам зазнавав брутального терору, з кінця 1936 по квітень 1938 р. (до кінця великого терору було ще далеко) принаймні одну чверть директорів шахт та головних інженерів репресували як ворогів народу[1131]. В металургійній промисловості справи були не набагато кращі. На металургійному заводі в Сталіно «терор залишив лише жменьку з-понад двохсот інженерів, потрібних для роботи заводу. Вони просто зникали, і невідомо, чи їх справді розстріляли»[1132].

Тих, хто просто зникав, як інженери зі Сталіно, було чимало. Деякі з примусу брали участь у показових судових процесах. Один такий процес відбувся в листопаді 1937 р. над адміністрацією та інженерами «Будьоннівськвугілля». Найголовнішою проблемою були промислові аварії. На суді головний прокурор Донбасу Р. А. Руденко (який потім став головним обвинувачем на Нюрнберзькому процесі від Радянського Союзу, а згодом — Генеральним прокурором країни і навіть очолював комісію з реабілітації жертв сталінського терору після 1953 р.) запитав директора тресту С. П. Володарського:

«— Ваші дії ставили під загрозу життя багатьох робітників?

Володарський: Так, ставили.

Руденко. Ви це робили з метою шкідництва?

Володарський. Так».

Відтак Руденко запитує іншого звинуваченого, Ярославцева, директора шахти тресту «Будьоннівськвугілля»:

«— Знущання, каліцтво, вбивство робітників входило в обов’язки вашої контрреволюційної діяльності?

Ярославцев. Так».

Тоді Руденко продемонстрував судові лист від дружини робітника Гоголева, який загинув під час аварії. Озлоблена вдова стверджувала, що Ярославцев та інші змусили її чоловіка працювати під землею біля оголеного кабеля, що й став причиною смерті. Руденко стверджував, що ці злочини вчинено зумисно, щоб озлобити робітників проти радянського уряду. Сімох із восьми звинувачених засуджено до розстрілу[1133].